Великий Гете сказав, що зі смертю Шіллера він втратив половину самого себе. Ці обидва письменники-просвітителі завжди поряд – ужитті і після смерті: їх пам’ятники стоять перед театром у Веймарі, та й поховані вони недалеко один від одного. Гете і Шіллер відродили баладу та змагалися один з одним у цьому жанрі. Балади Шіллера сповнені таємничості, небезпеки, невідворотності долі, іноді – жорстокості.
Стрижневим моментом сюжету є випробування героя, перевірка його лицарської’ мужності. У Шіллєра, як і в Гєте, наскрізнім мотивом
Шіллер вітав Велику французьку революцію, побачивши в ній визволення від насилля, але жорстокість революційних діянь відштовхнула Ного від “вільної” республіки, він виробляє власну програму вдосконалення людини, де проповідує ідею миру і злагоди замість революційних потрясінь. Письменників нерідко називають душевними пастирями
Складалося таке враження, ніби автор веде бесіду саме з тобою, наче пропонує “приміряти” події літературної розповіді на читача. У основі балади лежить історична легенда про події, які начебто иідбулися у XІV столітті у Франції, за часів правління короля Фран-циска. Але історія сивої давнини є цікавою, актуальною і для нас, сучасників.
Коли читаєш баладу, то складається враження, ніби ти сам є глядачем вистави, подумки переносишся в ті далекі часи, займаєш крісло на арені королівського звіринця і спостерігаєш за подіями, за людьми…
.Всюди чути неголосну розмову, дами обмахуються віялами, біля них стоять гідні лицарі, готові виконати будь-який наказ своєї дами серця. Ось красуня Кунігунд – горда, недосяжна. Біля неї схвильований Делорж.
З першого погляду видно, що він закоханий у Кунігунд. Л якщо придивитися пильніше, то побачимо, шо вона з презирством ставиться до юнака. Та, на жаль, кохання завжди сліпе…
Аж ось розпочинається вистава. Владний жест короля – і на арену виходить лев, знову жест – з’являється тигр, потім два леопарди. Король розважається, чекаючи кривавої розв’язки. З нетерпінням чекають на смерть придворні. Мені стає не по собі…
Звірі – це звірі, вони живуть за звірячими іаконами, але люди, які насолоджуються смертю… Моторошно! А на арені тим часом зав’язується бій між леопардами. Публіка оживає. Але грізний рик царя звірів – лева – і тварини заспокоюються.
Здавалося, вистава закінчилася. Глядачі розчаровані. І раптом з руки прекрасної Кунігунд падає рукавичка, потрапляючи прямо до клітки з грізними тваринами. Всі погляди звертаються па даму.
У якийсь момент мені здалося, ніби я побачив, як гордо підпилося підборіддя дами, вона відчула себе королевою.
Вистава продовжується. Як король на початку вистави, тепер Кунігунд робить владний жест, посилаючи Делоржа підняти рукавичку. Ніл з напруженням, з жахом спостерігає за дією. Мені до болю хочеться, щоб король припинив це, як зробив цар звірів – одним жестом!
Ні! Він тільки спостерігає. А тим часом Делорж заходить до клітки, піднімає рукавичку.
Він йде до Кунігунд, всі захоплено вітають, хвалять його, горда красуня також обіцяє лицарю своє кохання. А він кидає рукавичку їй в обличчя, говорить: “Подяки не треба”. Зал завмирає, і Делорж йде від дами.
Кінець вистави.
Мені хочеться наздогнати відважного юнака, який зумів захистити ; свою людську гідність, який довів свою сміливість. Він переміг світ зла, жорстокості і зумів зрозуміти справжню суть тієї, без якої ще вчора не уявляв життя. Людина починається з вчинку. Свій вчинок зробила Кунігунд.
Вчинок Делоржа викликає захоплення. Не зробив вчинку король. Як би вчинив я, якби вчинили так зі мною?
(2 votes, average: 3.50 out of 5)