Олесь Гончар у своєму романі “Собор” порушив найактуальніші проблеми свого часу, зокрема, й проблему екології. Але не тільки констатація цієї проблеми є в романі: у ньому вбачаємо і певне пророцтво щодо погіршення екологічної ситуації у майбутньому. І насправді, питання природних ресурсів, забруднення навколишнього середовища стоїть зараз надзвичайно гостро. Звісно, у наш час ведуться розробки щодо знищення поганого впливу промисловості на природні багатства, розробки альтернативного палива тощо, але екологічна ситуація невпинно
Тож, якщо ми можемо зробити нехай найменший внесок у порятунок нашої природи, ми маємо це зробити.
Як розробляє Олесь Гончар проблему екологічної кризи у своєму романі? Насамперед, ця проблема втілюється в образі Володьки Лободи, також і через зображення заводів, промисловості.
Згадаємо, як ставилися наші пращури до природи. Вони вбачали в кожному листочку, в кожній квіточці живу душу, вони вірили в духів природи, якими було населено усе навколо них: лісовики, домовики, мавки та водяники були постійними супутниками народного життя. Звісно, у XXI столітті, рівно як і в XX,
Наші далекі пращури, хоча й користуватися природними ресурсами, ніколи б не зважилися на таке, бо побоялися б розгнівати духів природи, водяників та лісовиків… Свідомі люди нашого часу вже, зрозуміло, не вірять у це, але від тої народної свідомості зберегли поняття гармонії, природного ходу речей, вищого задуму та вищого порядку. Володька не розуміє цього, для нього не існує гармонії у природі, він вірить у необмеженість людської влади над світом рослин та тварин, віру у цю всесильність він черпає з віри у технічний розвиток, яка багатьом у наш час заступила справжню віру.
Насправді, відчуття вторгнення машин та техніки у людське життя, хоча й викликає у деяких людей гордість за розвиток технічного потенціалу людства, у більшості спричиняє сум і відчуття приреченості, відчаю – через те, що світ стрімко розвивається у якомусь невідомому, неконтрольованому напрямку. І простій людині, яка далека від технічних інновацій, вже немає місця у цьому світі, бо нема куди подітися від зазіхань цивілізації.
Невпинний розвиток науки, який мав місце протягом XX століття, притаманний й нашому сучасному життю. Цей розвиток згубно впливає не тільки на природу, але й на людей. Людина набуває віри у свою всевладність, у те, що вона може впливати на природу, все переробити під свої власні потреби.
Але водночас людина відчуває себе підкореною, страшна зброя несе загрозу всьому людству, а забруднення повітря та навколишнього середовища, знищення недоторканих острівців дикої природи супроводжує людину навіть у повсякденному житті.
Нам добре відомі утопічні проекти щодо повороту річок, розробки нових родовищ та земель, будівництва фабрик та будь-яких промислових, підприємств у заповідних районах. Це почалося ще у XX столітті, минуло кілька десятків років, але “експерименти” із природою тривають.
Ми пережили страшну екологічну катастрофу – Чорнобиль, ми знаємо, якою поганою є екологічна ситуація в сучасній Україні. Я сподіваюсь, що це навчить нас та наших нащадків дбайливого ставлення до багатств нашої природи і виправлення помилок минулого, не тільки збереження природи, але й поліпшення її стану, підірваного немудрим використанням її багатств.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)