У першій половині двадцятих років як ніколи сильна у творчості Буніна борьба двох початків: життя й смерті. Противопоставляння смерті письменник бачить у любові. Ця тема стає головної для нього.
За його переконанням, любов – це прекрасні миті, що опромінюють життя людини. “Любов не розуміє смерті. Любов є життя” – ці слова Андрія Болконского з “Війни й миру” знайшли глибоке відбиття у творчості Івана Олексійовича Буніна.
Він пише про самому вищому й повному, з його погляду, земному щастя У двадцятих роках Бунін пише більшой
Звичайно перша любов розглядаєся поетично або ж як щось несерьезное, навіть легковажне.
Але Бунін затверджує, що це зовсім не так: “Часто ця “перша любов” супроводжується драмами, трагедіями, але зовсім ніхто не дутомить про те, що саме в цей час періживають люди щось набагато більше глубояке, складне, чим хвилювання, страждання, звичайно називані обожнюванням милої істоти: переживають, самі того не ведая, моторошний
Гаряче почуття його натрапляло на капризное й мінливий настрій її. Елагин болісно переживає переходи почуттів своїй коханій від раптових проявів любові до байдужості, майже байдужності. Герой був близький до самеубивству, метався від розпачу до вибухів ніжності, з люті до прощення. Як говорить на суді свідок Залесский, “вона те розпікала його (Елагина), те обдавала холодною водою”.
Елагину доводилося постійно страждати від ревінняности, тому що Сосновская постійно була оточена шанувальниками Дуже схожа ситуація описана й у повести “Митина любов”, у романі “Життя Арсеньєва”, в оповіданні “Сни Чанга”.
На думку письменника, жагучу любов і жстокую ревнощі викликають певного типу жінки, які є воплощением “типичнейшего жіночого естества”. Їх неможливо зрозуміти, їхньої душі – мятущиеся, нестійкі, як би “недоліплені” природою. Ці жінки часто страждають і змушують страждати інших. От як говорить про їх капітан, герой расрозповіді “Сни Чанга”: “Є, брат, жіночі души, які вічно нудяться якийсь печальной спрагою любові і які від цього самі ніколи й нікого не люблять Є такие – і як судити їх за всю їх бессердечность, облудність?..
Хто їх розгадає?” Тим часом чоловіка із загостреної чувствительностью, з розвиненою уявою віддають своє серце таким жінкам з тією же безоглядністю, з який впечатлительний, захоплений Елагин пленяется капризной і істеричної Сосновской. Особливе місце у творчості Буніна занітомить цикл оповідань “Темні алеї”.
Критики назвали його “енциклопедією любові”. Іван Олексійович досліджує й описує найрізноманітніші відтінки взаимоотносінь двох. Це й ніжні, піднесенийние почуття (оповідання “Руся”, “Натали”), і бурхлива пристрасть (“Зойка й Валерія”, “Галя Ганская”, “Дубки”), і прояв противоречивих емоцій (“Антигонів”, “Візитні картки”). Але в першу чергу Буніна цікавить щира земна любов, “гармонія земчи й неба”.
Така любов нечасто зустрічется в житті, але випробувати неї – величезне, ні із чим не порівнянне щастя.
Однак уже давно замічено, що чим сильніше, ярче й досконаліше любов, тим скоріше їй призначено обірватися. Але обірватися – не значить загинути. Це почуття опромінює весь життєвий шлях людини.
Так, в оповіданні “Темні алеї” Надія, власниця “постоялої світлиці”, через все життя пронесла любов до пана, що колись спокусив її.
“Молодість у всякого проходить, а любов – інша справа”, “Все проходить, так не все забувається”, – говорить вона. І пан Микола Олексійович, що колись кинув її, розуміє, що кращі мгновения його життя пов’язані із цією жінкою. Але минулого не повернеш.
В оповіданні “Руся” герой двадцять років не може забути чудесну дівчину, у сім’ї якої він колись служив репетитором. Але закоханим довелося розстатися, і з тих пор пройшло багато років. Герой постарів, женився, але як і раніше пам’ятає, як “один раз вона промочила в дощ алегі… і він кинувся роззувати й цілувати її мокрі вузькі ступні – подібного щастя не було у всьому його житті”.
А от перед нами героїня оповідання “Холодная осінь”, що проводила на виттяну свого нареченого холодним осіннім вічером. Через місяць його вбили, але почуття до нього продовжує жити в душі молодої дівчини. Їй довелося багато страждати, перенести важкі випробування, але на порозі старості для неї важливо інше: “Але, згадуючи все те, що я пережила з тих пор, завжди запитую себе: так, а що ж все-таки було в моєму житті? І відповідаю собі: тільки той холодний осінній вечір. Ужели він був колись?
Все-таки був. І це все, що було в моєму житті – остальное непотрібний сон”. Читаючи бунинские новели, звертаєш увагу на те, що він ніколи не пише про щасливу, благополучну любов. Так, гине від пострілу ревнивого любовника єдина жінка, що по-справжньому полюбив герой оповідання “Генрих”, умирає від серцевого приступу Микола Платонович у новелі “У Паріже”, раптова поява божевільної матері Русі під час її побачення з любимим назавжди розлучає їх, іде в монастир героїня “Чистого понедельника”, умирає від передчасних родов Натали.
Чому ж Бунін ніколи не оповіданнявает про щасливу любов, що з’єднує закоханих? Напевно, тому, що зєднання люблячих – це вже зовсім інші почуття й відносини. Тут немає места стражданням і болю, але немає й того блаженства, “блискавиць щастя”.
Тому в той момент, коли історія любові йде до счастливому завершення, неодмінно появляются непередбачені обставини або вибухає катастрофа, аж до смерті героїв. Із властивим йому високою майстерністю письменник прагне остановити мить на вищому зльоті почуттів.
Ще однією цікавою особливістю любові героїв є те, 4те вони немов уникають навіть думки про шлюб. В “Справі корнета Елагина” автор замечает: “Невже невідомо, що є країнное властивість усякої сильної й взагалі не зовсім звичайної любові навіть як би хатігать шлюбу? ” Дійсно, і Елагин, і Сосновская розуміють, що шлюб між ними неможливий. В оповіданні “Гойдалка” герой ставить запитання: “Але який же я чоловік?
” І одержує відповідь дівчини: “Ні, ні, тольдо не це”. “Нехай буде тільки те, що є… Краще вже не буде”, – уважає вона. Герой новели “Таня” з жахом думає про те, що буде, якщо він жениться на Тане.
А тим часом тільки її він любить по-настоящему. Якось раз Бунін процитував чиїсь слова про те, що часто легше розуміреть за жінку, чим жити з нею.
Видимо, ця точка зору й знайшла відбиття в його оповіданнях про любов. Можна погоджуватися із цим, можна не погоджуватися. Це не применшує краси й принадності бунинских новел. І неважливо, одружилися чи герої ні.
“Усяка любов – велике щастя, навіть якщо вона не розділена”. Ці слова із книги “Темні алеї” червоною ниткою проходять через всю творчість Івана Олексійовича Буніна
(2 votes, average: 5.00 out of 5)