Лопе де Вега, під час свого мимовільного видалення від двору, жив у Валенсії, де, перебуваючи в постійному зв’язку з її сценічними письменниками, багато чого сприймав і засвоював від них, чим значно вдосконалював свій природний талант. Безсумнівно, що саме це-той вплив і сприяло його швидкому успіху, тої голосної популярності, який він відразу досяг після вдалого конкурсу на премію, запропоновану містом Мадридом
Взагалі, обставини йому благоприятствовали вже із самого початку його діяльності: у ту пору в матеріальній організації театру
Король і тато обсипають його почестями, із всіх кінців Іспанії, навіть Італії стікаються цікаві, щоб тільки глянути на нього, a суспільна думка дає йому прізвисько фенікса (F? nix de los ingenios).
Ho чи виправдало в майбутньому таке високе судження сучасників o Лопе де Вега?
Немає. Ім’я його, щоправда, залишилося знаменитим, добутки ж забуті в більшості й майже не читаються тепер. Ми пояснюємо це малою обдуманістю, занадто недбалим поводженням автора до своєї Творчості, це якась імпровізація, позбавлена навіть зовнішньої обробки. Лопе писав з дивною легкістю й, як улюбленець долі, зловживав своїм дарунком; на шкоду самому собі й публіці, він не перебираючи випускав у світло все, що виходило з-під пера, нічого не обробляючи, навіть не переглядаючи. Плідність його була дійсно феноменальна: говорять, їм написане 1800 п’єс, a усього 133,000 сторінок і 21 мільйон віршів. Завдяки всьому цьому він встиг збагатитися навіть у той час, коли літературна праця оплачувалася взагалі скудно, і коли інші письменники, шедшие по його слідах, далеко не мали такого матеріального успіху.
Але, якщо розподіляти по заслугах місця на іспанському Парнасі, те, на нашу думку, Лопе де Вега повинен бути поміщений незрівнянно, нижче Сервантеса й Кальдерона.
Тепер перейдемо до цього останнього, більше, ніж хто-небудь іншої, що воплотили в собі драматичний геній Іспанії. Вчасно смерті Лопе де Вега (1635), Кальдерон придбав уже голосну популярність і тому, природно, успадкував ту велич, яке іспанське суспільство створило для свого Фенікса. До того ж і сам настрій епохи, як не можна більше, благоприятствовало літературним діячам