Літописи, найвизначніші пам’ятки історичної літератури стародавньої Русі, були написані як хроніки (щорічні записи, аннали) і містять у собі також різний літературний матеріал: оповіді, легенди, біографії та запозичення з візантійських хронік тощо. Літописання на Русі почалося в Києві, а перше літописне введення, що дійшло до нас у кількох редакціях під назвою “Повість временних літ”, було укладене печерським ченцем Нестором близько 1110 р. Йому передували кілька київських (перше приблизно 1039 р.) і новгородських зведень.
“Початковий
Нестор Не тільки доповнив “Початковий Літопис” (що кінчається 1093 р.), а й продовжив його до 1110 р., додавши відомості про усобиці між синами
Третя редакція “Повісти” складена приблизно в 1.118 році в Києво-Печерському монастирі.
“Повість временних літ” лягла в основу подальшого літописання в Києві та інших центрах Русі.