Прокидаюсь рано, сонце тільки краєчок показало з-за обрію. Вибігаю на ганок і посміхаюся сонцю: “Ура! Літо, канікули!” Швиденько хапаю риболовні снасті. До річки спускаюсь вузенькою стежкою.
А довкола на траві тремтять крапельки роси. Збиваю їх босою ногою. Як приємно!
Річка з’явилася переді мною зненацька. Я навіть затамував подих від цього видовища. Широка, тиха, а над водою підіймається туман, густий, як молоко. Здається, що ріка парує, що це жива істота. Берег тут крутий.
Стаю на самому краю, а туман огортає мене поступово.
От сонце повністю піднялось, таке велике, червоне, ласкаве. Закумкали жаби.
Хапаюся за гілля верби і пірнаю у воду. І жаби пірнають. Вони сиділи, вигрівались на сонечку, а я їх злякав. Пливу, вода тепла, лагідна. Оглядаюсь назад, а берега не видно – туман сховав. Аж лячно стало. І звуки поринають в тумані.
Тільки віти верби ледь видно. Швиденько повертаюсь до берега. Закидаю вудочку і зачаровано дивлюсь, як туман піднімається. І от уже над самою водою його немає, він піднявся вище.
Але тут почало клювати, і мені вже було не до милувань.
Ледь встигав знімати рибу та насаджувати черв’ячка. Піймав три коропи й карася. Так захопився, що й не помітив, як зник туман.
Похапцем зібрався – і мерщій додому.
Буде сьогодні рибка на сніданок!
(2 votes, average: 5.00 out of 5)