Твори художньої літератури – це завжди частина культурної спадщини певного народу. Написані в конкретно-історичних умовах доби, вони є частиною історичної пам’яті даного народу. Наука про літературу не може не враховувати міцний взаємозв’язок художньої творчості з розвитком окремого народу.
В такому розумінні літературознавство постає як історична наукова дисципліна, що допомагає історії вивчати суспільне буття певного народу.
Час написання художніх творів завжди залишає в них свій відбиток. Так, у “Слові о полку Ігоревім”
У романах Юрія Андруховича “Москові-ада”, “Перверсія”, “Рекреації” віддзеркалено чимало моментів із дійсності кінця 80-х – початку 90-х років, характерних для пострадянського простору.
Художні твори, написані колись, залишаються незмінними назавжди, зберігаючи, часом і через
Саме тому науковець, який досліджує художню літературу, змушений постійно звертатися до даних історичної науки. Саме в ній він отримує хронологічні відомості, які накладає на факти та явища літературного процесу, встановлюючи зовнішні та внутрішні зв’язки. Допущені помилки в послідовності окремих літературних явищ можуть призвести до неправильного розуміння ходу творчого розвитку в цілому. Вилучення окремих історичних фактів чи літературних явищ, наприклад замовчування доробку окремих письменників (В.
Вин-ниченка чи Юрія Клена) або деяких творів відомих авторів (роману “Собор” О. Гончара чи драматичної поеми “Бояриня” Лесі Українки) за радянської доби також свідчать про антиісторизм в осмисленні літератури, спотворюють бачення літературного процесу XX століття.
Автор будь-якого художнього твору завжди репрезентує певний культурний прошарок своєї доби, спостерігаючи яку, беручи участь в її житті, він водночас представляє певний ідеологічний або політичний напрям. Свої світоглядні позиції, історичне бачення шляхів розвитку свого народу, власний суспільний ідеал письменник прямо чи опосередковано передає в художньому творі. Щоб розібратися в задумі письменника, в політичній спрямованості його твору чи творчості, треба знати основні факти біографії митця, його зв’язки з іншими людьми, участь у політичному і громадському житті.
Тут знову літературознавцеві можуть допомогти історія, різноманітні історичні джерела: архівні документи, листи, фотографії, мемуари тощо.
Як й історики, літературознавці повинні вміти працювати з архівами, знаходити в них необхідні матеріали, аналізувати їх і коментувати. Словом, літературознавець та історик мають працювати поряд, допомагаючи один одному в наукових пошуках.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)