Винятковість особистості Мцири підкреслюють незвичайні обставини його життя. Доля з дитинства прирекла його на сумовите монастирське існування, що було зовсім чужо його палкій, полум’яної натурі. Неволя не змогла вбити в ньому прагнення до волі, навпаки, вона ще більше розпалила в ньому бажання за всяку ціну “пройти в рідну країну”.
Вся поема являє собою монолог Мцири, його сповідь ченцеві. Не автор описує почуття й переживання Мцири, а сам герой розповідає про це. Події, які відбуваються з ним, показуються через суб’єктивне його
Композиція монологу теж підпорядкована завданню поступового розкриття його внутрішнього миру. Спочатку герой говорить про свої затаєні думи й мрії, схованих від сторонніх. “Душею дитя, долею чернець”, він був одержимо “полум’яною пристрастю” до волі, спрагою життя. І герой, як виняткова, що бунтує особистість, кидає виклик долі
Утікши з монастиря, Мцири вперше бачить мир, що був схований від нього монастирськими стінами
Тому він так пильно вдивляється в кожну картину, що відкривається йому,, вслухується в багатоголосий мир звуків. Мцири засліплює краса, пишнота Кавказу. Він
Пейзаж у поемі не тільки становить романтичне тло, що оточує героя, але й допомагає розкрити його характер, тобто стає одним зі способів створення романтичного образа
Тому що природа в поемі дається в сприйнятті Мцири, те про його характер можна судити по тому, що саме залучає в ній героя, як він про неї говорить. Різноманіття й багатство пейзажу, описаного Мцири, підкреслюють монотонність монастирської обстановки. Юнака залучає могутність, розмах кавказької природи, його не лякають небезпеки, що таяться в ній.
Він насолоджується пишнотою безмежного блакитного зводу раннім ранком, а потім терпить спеку, що висушує вгорах.
Описуючи природу, Мцири насамперед звертає увагу на її велич і грандіозність. У його мовленні часто використовуються барвисті епітети: “сердитий вал”, “палаюча безодня”, “сонні квіти”. Емоційність образів природи підсилюють і незвичайні порівняння, що зустрічаються в оповіданні Мцири. Наприклад, дерева нагадують йому “братів у танці круговий”. Цей образ явно навіяний спогадами про дитинство в рідному аулі.
Навіть змія сковзає, “граючи й нежася”. Кульмінацією триденних скитаний Мцири є його сутичка з барсом, у якій з особою силою розкрилися його безстрашність, спрага боротьби, презирство до смерті, гуманне відношення до поваленого ворога
Перемога слабкого юнака над могутнім звіром символізує міць людини, його духу, здатність здолати всі перешкоди, що зустрічаються на його шляху. Небезпеки, з якими зіштовхується Мцири, є символами зла, що супроводжує людину все життя. Але в поемі вони гранично сконцентровані, тому що справжнє життя Мцири стисле до трьох днів. І у свою передсмертну годину, усвідомлюючи трагічну безнадійність свого положення, герой не проміняв її на “рай і вічність”. Переможений, він духовно не зломлений і залишається позитивним образом нашої літератури. Через все своє коротке життя Мцири проніс могутню пристрасть до волі, до боротьби.
Мцири не страшиться смерті, він засмучений лише тим, що його поховають не в рідній землі. Він не жалує про короткочасність свого перебування на землі, він здійснив спробу вирватися з пута, його дух не зломлений, в умираючому тілі живе вільна воля
Мені здається, Лєрмонтов цією поемою дав зрозуміти нам, що прагнення людей здійсненні, треба тільки жагуче бажати
Задум поеми про ченця, що рветься на волю, Лєрмонтов виношував десять років. У поему “Мцири ” Лєрмонтов включив рядки зі своїх ранніх поем
Лєрмонтов жагуче протестував проти всіх видів рабства, боровся за право людей на земне людське щастя
Засланий навесні 1837 року на Кавказ, він проїжджав по Військово-Грузинській дорозі. Біля станції Мцхети, під Тифлисом, існував ніколи монастир. Тут зустрів поет блудившего серед руїн і могильних плит старезного старого. Це був чернець-горець. Старий розповів Лєрмонтову, як ще дитиною був узятий у полон росіянами й відданий на виховання в монастир.
Він згадував, як тужив тоді по батьківщині, як мріяв повернутися додому. Але поступово свикся із совей в’язницею, втягся в одноманітне монастирське життя й став ченцем
Оповідання старого, що замолоду був у мцхетском монастирі послушником, або по-грузинському “Мцири”, відповідав власними думками Лєрмонтова, які він виношував багато років. У творчому зошиті сімнадцятилітнього поета читаємо: “Написати записки молодого ченця 17-ти років. З дитинства він у монастирі, священних книг, нічого не читав. Жагуча дума таїться – Ідеали.”
Але поет не міг знайти для цього задуму втілення: все написане дотепер не задовольняло. Саме важке полягало в слові “ідеали”.
Пройшло вісім років, і Лєрмонтов втілив свій старий задум у поемі “Мцири”. Рідний будинок, вітчизна, воля, життя, боротьба – усе з’єдналося в єдиному променистому сузір’ї й наповнює душу читача томливою тугою мрії
Гімн високої “полум’яної пристрасті”, гімн романтичному горінню – от що таке поема “Мцири”:
Я знав однієї лише думи влада, Одну – але полум’яну пристрасть
У своїй поемі Лєрмонтов прагнув протиставити своїм безвладним і неспроможним сучасникам сміливої й волелюбної людини, готового піти на все для досягнення поставленої мети, готового до кінця відстоювати свою волю
Прагнення до волі стало в Лєрмонтова “тугою ” з волі, зробилося пристрастю, що охопила вся суть людини. В обстановці, що зложилася після 1825 року, поет не втратив віри в революційну справу. Перемагає прагнення “діяти”, як писав поет.
Романтична мрія створює нового героя, вольового й сильного, полум’яного й мужнього, готового, на думку Лєрмонтова, до подальшої боротьби.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)