Навчений. Такий, немов би йому сто із зайвим років. Старець зі срібною бородою – тридцятирічний Єсенін. Серце його спокійно й рівно б’ється, ні сплеску, ні шереху – гладь.
Море після отбушевавшего шторму. Таким з’являється Сергій Єсенін у цьому вірші. Прекрасні виразні образи вірша. Минуле своє життя він порівнює із шаленою трійкою коней:
Напилили навкруги. Накопитили.
И пропали під диявольський свист
А тепер от у лісовій обителі
Навіть чутно, як падає аркуш
И тепер, коли все стихло, він так само чуйний до всьому,
Стій, душу, ми з тобою проїхали
Через бурхливий покладений шлях
Поет звертається усередину себе, завершуючи певний етап свого життя. Він підводить підсумки, оцінює минулі вчинки, свої й чужі. Такі моменти обов’язково відбуваються в житті кожної людини.
Такі особистості, як Єсенін, здатні виразити цей внутрішній діалог у красивейших образах, передати всі відтінки свого внутрішнього життя. Тут він досить світле озивається про прожитий, “відпускає гріхи” собі, іншим, своїй країні:
И простимо, де нас гірко скривдили
По чужий і по нашій провині
Але миготить і жаль про безтурботно розтрачену юність. Хоча відразу він відмахується, виправдує свої розгульні роки, і вже без жалю:
Але адже дуб молодий, не разжелудясь,
Так само гнеться, як у поле трава…
Ех ти, молодість, буйна молодість,
Золота зірвиголова!
Про що горювати тому, чия “душа – поле безбережне – дихає заходом меду й троянд”? Душу його назавжди запам’ятала в собі сільське дитинство, наповнене чистотою природи. Чистота збереглася в ній і після життєвих колотнеч. Вона стала ще прозоріше, як повітря після сильного грозового дощу
Я затих. Роки зробили справа,
Але того, що пройшло, не кляну
Немов Трійка коней шалена
Прокотилася у всю країну
Пора б. “Москва шинкарська” хоч і принесла йому славу, але не таку, про який мріють поети. Його вірші стають философичнее, “доросліше”, у них не просте смакування власних почуттів, а теперішній аналіз подій:
Розберемося у всім, що бачили,
Що трапилося, що сталося в країні,
И простимо, де нас гірко скривдили
По чужий і по нашій провині
Міркуючи про зміни, що відбулися в Росії, поет винувато оцінює й свої вчинки:
Приймаю, що було й не було,
Тільки жаль на тридцятому році –
Занадто мало я замолоду вимагав,
Забуваючись у шинкарському чаду
Втім, молодість є молодість. Жаль, звичайно, загубленого часу, але творчі сили ще не при кінці льоту. Чесність і доброта Єсеніна, його небажання додержуватися політичної кон’юнктури допомогли йому стати воістину народним поетом, вірші якого здаються й зараз такими ж сучасному й своєчасними, як і при його житті. Есенинские вірші не тільки читають і розповідають напам’ять, багато хто з них стали народними піснями, їх співають повсюдно.
Чуючи їх, щораз дивуєшся тому заряду доброти, що вони дарують людям; ці вірші вчать нас любити людей і батьківщину, несуть світлу красу, який так не вистачає нам сьогодні.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)