Бувають дивні зближення. А. Пушкін Творчість двох чудових жінок і більших поетів оригінально й неповторно, але є співзвуччя, які ріднять почуття й переживання А. А. Ахматовій і М. И. Цветаевой. Дуже рано, зовсім у юному віці, з’являються у віршах цих поетів міркування про тлінність життя, про неминучий кінець, але думки ці легені, що летять на крилах молодості. Дуже пронизливо, із проникливим смутком звучать рядка Ахматової: Ховай, ховай мене, вітер! Рідні мої не прийшли, Наді ною блукаючий вечір И дыханье тихої землі.
Щоб мені легко, самотньої,
Я теж була, перехожий! Перехожий, зупинися! Але найбільше переживань навіяно любов’ю – прекрасним, світлим, не завжди відповідним почуттям.
Ліричні героїні Ахматової й Цветаевой дуже щирі й глибокі у своїх почуттях, але нізащо не відмовляться від цього солодкого борошна, що несе і якесь очищення душі, прилучення
Між кленів шепіт осінній Попросив: “Із мною вмри!..” И так само майже трагично звучать рядка М. И. Цветаевой, що задає вічне й безглузде питання: “Мій милий, що тобі я зробила?
” Учора ще в очі дивився, А нині – Усе коситься убік! Учора ще до птахів сиділи, – Всі жайворонки нині – Ворони! Я дурна, а ти розумний, Живий, а я остовпіла. Об крик жінок всіх часів: “Мій милий, що тобі я зробила?” Дуже часто ліричні героїні виявляються вище своїх обранців, що не зуміли оцінити по достоїнству улюблених або испугавшихся великої, щирої й жагучої любові. У цьому світі все лживо, і сильне почуття отпугивает слабкі натури, що бояться взяти на себе відповідальність за кохану.
Щирим болем і страхом звучать рядка А. А. Ахматовій: Як забуду? Він вийшов, валандаючись, Скривився болісно рот… Я втекла, поруччя не стосуючись, Я бігла за ним до воріт.
Задихаючись, я крикнув: “Жарт Усе, що було. Підеш, я вмру”. Посміхнувся спокійно й моторошно И сказав мені: “Не стій на вітрі”. И яка смутна іронія над своєю щирістю чується в останньому рядку Ганни Андріївни! Їй майже вторить Цветаева, що складає вірші “ридма”, що живе позамежними
(2 votes, average: 5.00 out of 5)