Повість Г. Квітки-Основ’яненки “Маруся” була написана у 1834 році і з’явилася внаслідок полеміки письменника с тими представниками критики і офіційних кіл, які зі скептицизмом стверджували, що неможливо створити українською мовою щось таке, що було б і корисне, і розумне, і ніжне. Фактом утвердження величності української прозової літератури і великих можливостей творів на народно-розмовній основі стала саме повість “Маруся”.
Головною ідеєю повісті Г. Квітки-Основ’яненки “Маруся” стало реалістичне зображення звичайних
В основі сюжету повісті “Маруся” лежить кохання дочки заможних батьків, української дівчини-селянки, до сироти, хлопця-наймита, призначеного в рекрути. Хлопець уходить на заробітки для того, щоб відкупитися від солдатчини, але повернувшись до рідного села, дізнається, що кохана Маруся у його відсутність застудилася і померла.
Головну героїню повісті Г. Квітка-Основ’яненко наділив найкращими якостями української дівчини, вона й зараз може служити ідеалом для наших співвітчизниць. Якби у мене була можливість, я б написав Марусі такого листа:
“Вітаю тебе, Маруся! Звичайно ж, ти не можеш мене знати, а ось я тебе добре знаю і розумію, адже недавно з увагою і інтересом прочитав про тебе повість. З того, як описує твої вчинки, думки і поведінку автор, я зробив висновок, що ти, Марусю, шаноблива, роботяща, слухняна, чесна і вродлива. Твій портрет Г. Квітка-Основ’яненко змалював як ідеал народної краси: “Висока, прямесенька, як стрілочка, чорнявенька, очиці – як тернові ягідки, бровоньки – як на шнурочку, личком червона, як панська рожа, що у саду цвіте, носочок так собі пряменький, з горбочком, а губоньки – як цвіточки розцвітають, і меж ними зубоньки – неначе жорнівки, як одна, на ниточці нанизані”. Особливо письменник наголошує на тому, що ти “до усякого діла невсипуща”.
Я відчув гарне ставлення до тебе письменника, адже, коли я вчитувався в рядки оповіді, його ставлення передалося і мені.
Зрозумілий мені й твій духовний світ, адже для тебе, Марусю, найважливіше у житті – це почуття. Увесь твій внутрішній світ розкривається у твоєму коханні до Василя. І хоча твоя зовнішня і внутрішня краса декілька ідеалізована письменником, а в твоєму змалюванні дуже відчутний вплив народного фольклору, мені дуже подобається, що Г. Квітка-Основ’яненко порівнює тебе з червоною калиною, з рибонькою: “коли б їй крила, полетіла б на край світу”.
А ще мені дуже подобається те, що ти, Маруся, ніжно і щиро кохаєш Василя, при цьому твій внутрішній світ сповнений душевної краси і великих почуттів. Я зрозумів, що ти смілива і прагнеш до щастя. Завжди покірна і слухняна, ти наважилася прохати свого батька видати тебе заміж за Василя, навіть розуміючи, що за уявою твоїх заможних батьків він тобі не пара: “Таточку, голубчику, соколику, лебедику!
Матінко моя ріднесенька! Утінко моя, перепілочко, голубочко! Не погубляйте свого дитяти; дайте мені, бідненькій, ще на світі пожити!
Не розлучайте мене з моїм Василечком”. На жаль, ти так і не зазнала щастя, бо солдатчина і майнова нерівність стали непереборною перешкодою на шляху до вашого одруження.
Коли Василь уходить на заробітки, щоб відкупитися від солдатчини, ти, Маруся, тяжко за ним журишся, недосипаєш ночей, але волю батьків без їх відома не зустрічатися з Василем до сватання ти все ж таки виконуєш.
Дуже мені подобається й твоя, Маруся, мова, яка співвідноситься з мовою народної казки і пісні – вона поетична і ласкава. Добре, що ти часто використовуєш слова народних пісень, серед яких “козаченько мій”, “лебедику”, “соколику”, “сизий голубочок”, “перепілочко” та інші. Та й взагалі, Марусю, твій образ є зворушливим і глибоко ліричним, і, на мій погляд, та стала одним з найкращих персонажів української літератури усіх часів.
Дуже прикро, що твоя доля склалася трагічно і тобі не судилося пізнати щастя подружнього життя з коханою людиною. Та незважаючи ні на що, ти можеш бути ідеалом для будь-якої української сучасної дівчини.
Дякую тобі і прощавай!”.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)