Поетична драма “Зів’яле листя” побачила світ 1896 року. До неї ввійшла інтимна поезія, що створювалася впродовж попередніх десяти років і певною мірою відбивала віддалені в часі моменти особистого життя автора. Водночас твори книжки є глибоким аналізом найінтимніших почуттів і переживань людини взагалі, що єднає Франкову збірку з аналогічними творами всесвітньої поезії – сонетами Данте й Петрарки, лірикою Гейне й Шевченка. Перевидаючи збірку в 1911 р., Франко зазначив, що “Зів’яле листя” – це книжка ліричних віршів, “найсуб’єктивніших
Таку саму оцінку ще раніше висловив Михайло Коцюбинський, назвавши книжку визначним явищем лірики: “Це такі чи не дасть?! Оце ти мені скажи.1 Щоб у мене в засіках було повно… А ти мені електрику”.
Для викриття негативних явищ автор знаходить ефективну зброю сатири. Він творить гротескно-фантастичні сцени, де входящі та виходящі папери стають персоніфікованими учасниками бюрократично-канцелярського дійства ( Не викрутяться”);
При цьому визначальна риса індивідуального стилю залишається: всіляким життєвим недоладностям завжди протистоїть вічно прекрасна й неповторна природа.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)