ЛЕГЕНДА
ЛЕТЮЧИЙ ГОЛЛАНДЕЦЬ
Уже кілька днів по всьому узбережжі бурхав шторм, а капітанові пінаса, що стояв на якорі в гавані, кортіло пливти до Вест-Індії. Хоч як його переконували цього не робити – все надаремно. Він тільки лаявся.
Це був високий на зріст дужий чоловік, який звик наказувати і не звик до непослуху. Капітан він був добрий, справжній морський вовк. Найлютіша негода не лякала його. Найсильніший ураган був йому до вподоби більше, ніж байдужа тиша обвислих вітрил.
На його судні бунтів не знали. Капітан чудово знав,
А тепер на заваді йому стояв вітер, і то вже досить довго. Закипаючи люттю, каштан кидався з кутка в куток своєї каюти, з недобрим блиском у очах раз у раз виходив на верхню палубу, вдивлявся то на небо, то на воду, жадібно ковтав повітря, лаявся і гнівно стискав кулаки.
– гра вирушаю! – нарешті гукнув капітан до штурмана, так наче кидав йому виклик, проте це був
– Завтра перший день Великодня, капітане! – почулося у відповідь. – Ніхто в такий святий день у море не виходить.
– Я звик виходити в море, коли схочу!
– Тільки не в день Христа,- пробурмотів штурман.
Капітан на мить спалахнув гнівом, кинувся зопалу за штурманом – міцне слівце так і крутилося на язиці,- одначе біля східців схаменувся й повернув назад. А тим часом вітер гнав хмари низько над водою, просто на судно, і здавалося, ніби вони разом з хвилями ладні проковтнути його. Капітан споглядав усе це з подиву гідною зневагою.
Він чекав отак уже цілих чотири дні. Це прикро, але найгірше те, що він відчув своє безсилля. Не він господар на судні, не він господар на морі.
Здавалося, шторм позбавив його права голосу на судні. А може, то якась вища сила, що панує на морях? І він має так просто скоритися? Кого і що йому терпіти над собою?..
Капітан подумки вилаявсь і якось недобре посміхнувся. Хай їм сто чортів, це ми ще побачимо!
– Завтра вирушаю! – невдоволено повторив він.
Як тільки розвиднілося, він звелів свистати всіх нагору.
– Вирушаємо, штурмане! – у капітановому голосі пролунали нотки тріумфу.
Матроси притьмом кинулися до линв. Вони виходять з ховані! У них капітан відвалений! У них капітан герой!
Матроси пишалися своїм капітаном.
Аж раптом ударили дзвони. То подала голос церква: Христос Воскрес!
Капітан сусідньої флейти1 перехилився через фальшборт:
– Вирушаєш? – гукнув він.
– Вирушаю! – прокричав у відповідь капітан пінаса.
– Буде велике лихо, чоловіче! Не ступиш ти більше на берег!
Та капітаном уже заволоділа гординя. Ха-ха! Лякати надумав?!
– Я вирушаю. Навіть якщо мені доведеться пливти й цілу вічність.
Серед матросів запала дивна тиша. Як вибратися з гавані? Матроси поквапно закріплювали останні линви, піднімали останнє вітрило.
Ними заволоділа гординя, як і їхнім капітаном.
Усі чекали подальших команд, проте капітан усе ще стояв нерухомо, здавалося, ніби він одійшов у вічність. Шторм і далі тріпав ванти, чути було, як гудуть дзвони… І раптом вітрила напнулися проти вітру!
Натовп заповнив усю пристань. На суднах, що стояли довкола, зчинився гармидер. Сталося щось незбагненне.
Вітрила пінаса напнулися проти вітру, немовби якась невидима сила владала ними штормові наперекір. Так судно й вийшло з гавані. Вся команда на ньому завмерла, принаймні так здавалося здалеку.
Неймовірно!
А може, така воля Всевишнього! Це ж виклик Самому Богові! Гомін на пристані стих. Жах зціпив усім уста. Судно випливало у відкрите море, а люди дивились йому вслід, сповнені триво-жних передчуттів. І тут на очах у всіх з’явився великий чорний птах і почав кружляти навколо щогли.
Страх скував людям серця. Чи то не сонце осяяло вітрила? Проте сонце сховали хмари! Чи не спалахнула пожежа?
Одначе на судні ні полум’я, ні диму не видно! Вогнисто яскрились вітрила, а корпус судна став чорним, як ніч. Чи це не наслання? Чи не прокляття небес? У всіх аж у душі похололо.
Судно ішло проти вітру. Висока хвиля востаннє підхопила його, і воно зникло назавжди. Тремтячи зі страху, проказуючи молитви, люди рушили по домівках.
Шторм завивав, дзвони гули…
До Ост-Індії пінас так і не прибув. Не повернувся він і до рідної гавані. Може, корабель потонув?
Але море не викинуло на берег ніяких уламків, жодного утопленика.
Минав рік за роком. Люди вже й думати забули про пінас. За тих часів судна часто не повертались додому.
До того ж, коли пінас відпливав, сталися такі загадкові події. Тож і не дивно, якщо судно потонуло! Так міркували собі люди й потроху забували про нього.
Через багато років один капітан, вертаючись з Ост-Індії додому, огинав мис Доброї Надії. Раптом з лівого борту виплив з-поза низьких хмар якийсь корабель. Першим помітив його один старий матрос. Чого він тільки не бачив на своєму віку, але від такого видовища чуб у нього став дибки. Вітрила на кораблі були криваво-червоні й напнуті проти вітру!
Зі страху матрос закричав не своїм голосом. Миттю збіглася вся команда. Корабель під повними вітрилами проплив мимо. Корпус його був чорний, чорні були й щогли. Ні на палубі, ні на вантах нікого не видно.
Верхівки щогл повивало синювате сяйво, в якому кружляв великий чорний птах.
– Це привид! – крикнув хтось.
– Самі ви привиди! Ану мерщій до роботи! Всі на свої місця!
І вони попливли далі. А старий матрос довго не міг заспокоїтись.
– Це був голландський пінас,- не вгавав старий. – Бути біді!
А наступного дня шторм пригнав судно до берега й розбив його вщент об скелі. Серед тих, хто врятувався, був і старий матрос. Вдома він розказав про те, що з ним сталося, і кого він у цьому звинувачує.
Багато хто вірив йому, проте траплялися й такі, що заходилися сміхом. Так воно вже буває…
Згодом усе частіше й частіше стали долітати нові чутки про корабель – привид. Бачили його, на диво, тільки поблизу мису Доброї Надії. Здавалося, він ніяк не може ввійти у води Індійського океану. Йому наче перешкоджала якась сила.
Що то корабель – привид, сумніву не було. Він приносив нещастя всім суднам, які траплялися йому назустріч. Страх охоплював матросів на саму лише згадку про корабель – привид.
Згодом виявилось, що на судні таки була команда. Якось один капітан Ост – Індійської компанії опинився поблизу мису Доброї Надії. Те купецьке судно вийшло у своє перше плавання. Йшло воно під повними вітрилами. Раптом до нього на великій швидкості стало наближатись інше судно.
На купецькому судні гадали, що воно ось-ось змінить курс. Але даремно! Аж тут вони побачили на юті капітана.
Ось зараз він дасть команду. Його білявий чуб розвівався на вітрі, проте сам він немовби завмер. Більше на палубі нікого не було. “Змініть курс, хай вам чорт!” На купецькому судні вдіяти вже нічого не могли, було надто пізно. Пінас просто перегородив їм шлях.
Зараз вони вріжуться в нього! Від страху вся команда несамовито закричала. Aлe вони легко пройшли крізь пінас, і ніхто не відчув поштовху, не почув тріску! Неушкоджене купецьке судно попливло далі.
А корабель – привид? І він поплив собі далі.
Команда скам’яніла від дива. На юті все ще нерухомо стояв капітан, вітер куйовдив йому білявий чуб, обличчя його було зморщене, бліде й сірувате, а очей не було – були тільки очні ямки, чорні, без блиску, мертві.
– Ви бачили птаха? А мертвого капітана бачили?
Раптом усі замовкли і з острахом подивились на море.
Куди подівся пінас? Він зник так само несподівано, як і з’явився.
– А прапор бачили? Голландець?
– Так, то голландець!
– Летючий голландець!
Відтоді Летючий голландець борознить океан. Минають роки. Кожне судно проживає своє життя.
Як і люди. Тільки Летючий голландець не знає спочинку.
Кажуть, раз у сім років спокій на хвилю приходить на судно. Тоді десь на рейді розлягається гуркіт якірних ланцюгів і над водою чути глухий голос: “Пошта!” З’являється рука й починає роздавати листи. Дивні адреси на тих листах.
Там стоять прізвища давно померлих людей, давно забуті назви вулиць. Ходить поголос, що команда Летючого голландця не усвідомлює, що плаває вже віками.
Плаває собі й плаває. “Навіть якщо мені доведеться пливти й цілу вічність!..”
Чи Летючий голландець, цей вічний мандрівник, знайде коли спочинок? Спочинок, властивий кожному створінню. Хто знає. Чи покається капітан, чи спокутує гординю, що спонукала його зробити вибір проти волі небес?
Хто знає… Чи переважить у ньому покора, що має бути в кожній людині?.. Давно вже не стрічали того корабля на морських широтах.
Може, він знайшов нарешті спочинок?
З нідерландської переклав Ярослав Довгополий
(1 votes, average: 5.00 out of 5)