Бельгія – країна молода, вона утворилася в 1830 р., відділилася від Голландії. Перший значний бельгійський письменник Шарль де Багаття. Йому належить найвідоміший роман ” Легенда про Уленшпигеле” (1867).
Це оброблені й зведені воєдино народні сказання про веселому й справедливому Тиле Уленшпигеле, захиснику народу. Жив він в 16 столітті, коли Фландрія (стародавня назва Бельгії) перебувала під владою жорстоких іспанців
Батька Тиля – Клааса іспанська інквізиція спалила на багатті (щось не так сказав). Тиль присвятив своє життя боротьбі
Тиль дотепно насміхається над багатіями, влада придержащими, обманює їх. Але виконати свій борг йому не вдається, повстання зазнає поразки, Тиль гине, але в самому кінці воскреє. Він дух Фландрії, дух народу, якому не можна вбити. Російський поет 20 століття Євгеній Евтушенко написав чудовий вірш, у якому Уленшпигель оживає в середині 20 століття й шукає нацистів, фашистів, що уник
Монолог Тиля Уленшпигеля.
Я людина – от мій дворянський титул
Я, може бути, легенда, може, минуле
Мене колись називали Тилем,
И дотепер – я той же самий Тиль.
У церкви я завжди ходив в опальних
И довірятися богу не звик
Серед віруючих – тобто ненормальних
Я був нормальний, тобто єретик
Я не хотів комусь співати на догоду
И одержувати подачки від скарбниці
Я був нормальний – я любив волю
И ненавидів плахи й багаття
И я шепотів своєї улюбленої – Нелі
Під лементи жайворонка на зорі:
“Як може бог спокійним бути на небі
Поки вбивці ходять по землі?”
И я шукав убивць… Я став за бога
Я с дитинства був смиренней голубиц,
Але в мене тепер була турбота –
Стратити своїми піснями вбивць
Мої справи частенько були погані,
А ви тріумфували, негідники,
Але із блазнівського ковпака епохи
Злітали до чорта, немов бубенци.
Я був спалений, повішений і розстріляний
На дибу піднімуть, зварений в окропі,
Але залишався тим же менестрелем,
Крокуючої по світлу налегке.
Гуділи печі смерті, не стихаючи
Мій попіл ворушила коцюба
Але, димом сходячи із труб Дахау
Живим я опускався на луги
Сміючись над смертю – старою повією,
Я на траві танцював, як дощ грибний,
З волинкою, кизиловою дудкою,
З гармошкою трехрядной і губний
Гойдаючись важко, чорні від гару
По мені дзвонили всі дзвони,
Не знаючи, що, убитий у Жіночому Яре
Я вибрався крізь мертві тіла
Мені яке з ким хотілося расквитаться.
Не міг лежати я в попелі й золі
Грішно в землі вбитим залишатися,
Поки вбивці ходять по землі!
И я шукаю, шукаю не відпочиваючи,
Шукаю я й при світлі, і в імлі…
Сурмите, труби грізні Дахау,
Поки вбивці ходять по землі!
И ви з попелу мертвого повстаньте,
Укриті ганчір’ям, що расползли,
Задушені жінки й старці,
Ідемо шукати душителів, ідемо!
Повстаньте ж, замучені діти,
Серед людей шукайте нелюдей
И мантії суддівські надягніть
Від імені всіх майбутніх дітей!
Від імені Землі й всіх галактик,
Від імені всіх удів і матерів
Я обвинувачую! Хто я? Яголландец.
Я росіянин. Я француз. Поляк. Єврей
Я людина – от мій дворянський титул
Я, може бути, легенда, може, минуле
Мене колись називали Тилем,
И дотепер – я той же самий Тиль.
И посередині двадцятого столетья
Я чую – хтось стогне й кричить
Чим більше я живу на цьому світлі,
Тим більше попелу в серце мені стукає!
(2 votes, average: 5.00 out of 5)