Бельгійська література – “Легенда про Уленшпигеле”

Бельгія – країна молода, вона утворилася в 1830 р., відділилася від Голландії. Перший значний бельгійський письменник Шарль де Багаття. Йому належить найвідоміший роман ” Легенда про Уленшпигеле” (1867).

Це оброблені й зведені воєдино народні сказання про веселому й справедливому Тиле Уленшпигеле, захиснику народу. Жив він в 16 столітті, коли Фландрія (стародавня назва Бельгії) перебувала під владою жорстоких іспанців

Батька Тиля – Клааса іспанська інквізиція спалила на багатті (щось не так сказав). Тиль присвятив своє життя боротьбі

за звільнення батьківщини. Мати повісила йому на груди мішечок з попелом батька. Лейтмотив роману – фраза Тиля, що стала крилатої: “попіл Клааса стукає в моє серце” – я не заспокоюся, поки не помщуся. Книга страшна й смішна.

Тиль дотепно насміхається над багатіями, влада придержащими, обманює їх. Але виконати свій борг йому не вдається, повстання зазнає поразки, Тиль гине, але в самому кінці воскреє. Він дух Фландрії, дух народу, якому не можна вбити. Російський поет 20 століття Євгеній Евтушенко написав чудовий вірш, у якому Уленшпигель оживає в середині 20 століття й шукає нацистів, фашистів, що уник

покарання після закінчення Другої світової війни:

Монолог Тиля Уленшпигеля.

Я людина – от мій дворянський титул

Я, може бути, легенда, може, минуле

Мене колись називали Тилем,

И дотепер – я той же самий Тиль.

У церкви я завжди ходив в опальних

И довірятися богу не звик

Серед віруючих – тобто ненормальних

Я був нормальний, тобто єретик

Я не хотів комусь співати на догоду

И одержувати подачки від скарбниці

Я був нормальний – я любив волю

И ненавидів плахи й багаття

И я шепотів своєї улюбленої – Нелі

Під лементи жайворонка на зорі:

“Як може бог спокійним бути на небі

Поки вбивці ходять по землі?”

И я шукав убивць… Я став за бога

Я с дитинства був смиренней голубиц,

Але в мене тепер була турбота –

Стратити своїми піснями вбивць

Мої справи частенько були погані,

А ви тріумфували, негідники,

Але із блазнівського ковпака епохи

Злітали до чорта, немов бубенци.

Я був спалений, повішений і розстріляний

На дибу піднімуть, зварений в окропі,

Але залишався тим же менестрелем,

Крокуючої по світлу налегке.

Гуділи печі смерті, не стихаючи

Мій попіл ворушила коцюба

Але, димом сходячи із труб Дахау

Живим я опускався на луги

Сміючись над смертю – старою повією,

Я на траві танцював, як дощ грибний,

З волинкою, кизиловою дудкою,

З гармошкою трехрядной і губний

Гойдаючись важко, чорні від гару

По мені дзвонили всі дзвони,

Не знаючи, що, убитий у Жіночому Яре

Я вибрався крізь мертві тіла

Мені яке з ким хотілося расквитаться.

Не міг лежати я в попелі й золі

Грішно в землі вбитим залишатися,

Поки вбивці ходять по землі!

И я шукаю, шукаю не відпочиваючи,

Шукаю я й при світлі, і в імлі…

Сурмите, труби грізні Дахау,

Поки вбивці ходять по землі!

И ви з попелу мертвого повстаньте,

Укриті ганчір’ям, що расползли,

Задушені жінки й старці,

Ідемо шукати душителів, ідемо!

Повстаньте ж, замучені діти,

Серед людей шукайте нелюдей

И мантії суддівські надягніть

Від імені всіх майбутніх дітей!

Від імені Землі й всіх галактик,

Від імені всіх удів і матерів

Я обвинувачую! Хто я? Яголландец.

Я росіянин. Я француз. Поляк. Єврей

Я людина – от мій дворянський титул

Я, може бути, легенда, може, минуле

Мене колись називали Тилем,

И дотепер – я той же самий Тиль.

И посередині двадцятого столетья

Я чую – хтось стогне й кричить

Чим більше я живу на цьому світлі,

Тим більше попелу в серце мені стукає!


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 5.00 out of 5)

Бельгійська література – “Легенда про Уленшпигеле”