За містом ще де-не-де лежить сніг. Канави наповнені талою водою. Як тихо! чистого блакитного неба ллються теплі, іноді навіть гарячі сонячні промені.
І вони швидко з’їдають залишки брудного снігу.
З далеких країв повертаються перелітні птахи, а звірі прокидаються після зимової сплячки. Як чудово! Хочеться кудись йти, мандрувати…
Крокую вулицями свого міста. Піднімаюсь трошки вгору – переді мною ліс, мій старий приятель. Як приємно знову його побачити!
А ось і галявина. Моя улюблена, де так часто з батьками і друзями я люблю
А це що? Гнучкі стебельця з білими шовковими китицями на верхівках. Та це ж квіти!
Які чудові квіти! Пушок вдало захищає їх від ранкових морозів. І наливають цю рослину пушиця.
Це природа відкриває несміливо свої очі після довгої зимової сплячки і дивиться ними на навколишній світ. Це перші її кроки по землі. Але мине ще трохи часу, і гляне вона на нас блакитними очима пролісків, жовтими очима купальниці.
Скільки кольорів і відтінків мають очі природи! Безліч!