Корені українського народу сягають часів, які передували добі Київської Русі. Своїми витоками наш народ тісно пов’язаний з історією слов’ян.
У далекому минулому постала усна народна творчість доби Київської Русі. Відтоді до нас дійшли легенди й перекази, дружинні, святкові, весільні пісні, билини, колядки, прислів’я, приповідки.
Чудовими пам’ятками давньоруської народної творчості є билини. Вони оспівують мужність і хоробрість богатирів, котрі самовіддано боронили рідну землю від ворогів.
Твори усної народної творчості
Записували їх або дуже стисло, або у вигляді розгорнутих оповідань (“сказань”). Згодом ці записи були об’єднані й розміщені у хронологічному порядку. Отже, літописами називається зведення у хронологічній послідовності (“за літами”) коротеньких записів і докладних розповідей про історичні події.
Раннє виникнення літописів є свідченням високої культури давньоруської держави вже від початку її існування. На
Першим літописом, що дійшов до нас, є “Повість минулих літ”, створений на початку XII століття.
ОриГінальна література Київської Русі представлена не тільки літописами. До її популярних жанрів належать церковні проповіді, повчальні та урочисті. Але перлиною давньоруської літератури є “Слово о полку Ігоревім”.
Пам’ятки давньоруської літератури свідчать про поширення освіти в Київській Русі ще до прийняття християнства. Після цієї знаменної події піклування про освіту взяли на себе держава й церква. За князювання Володимира Святославича в Києві існувала державна школа, в якій навчалися діти “нарочитої чаді” – найближчого оточення князя. Існувала школа й при Софійському соборі.
Саме тут було засновано першу відому на Русі бібліотеку й відкрито книгописну майстерню, де переписувалися й перекладалися книги, привезені з Візантії та Болгарії.
Хист і виняткова майстерність були притаманні руським будівничим. Вони зводили чудові споруди з дерева, каменю й цегли. Основним будівельним матеріалом слугувало дерево.
Але існували на Русі і кам’яні споруди. Найдавніший кам’яний палац, відомий під назвою “палац княгині Ольги”, було виявлено археологами на Старокиївській горі.
У літописі він згадується під 945 роком. Та головна окраса міст Київської Русі – церкви. Протягом 989-996 pp. у Києві зводився храм Богородиці. Цю величну церкву назвали Десятинною. Вона була розкішно прикрашена: стіни розписано фресками, мозаїкою, для оздоблення використовувався мармур.
Літописи називали її “мраморяною”.
Справжнього розквіту досягло містобудування за князювання Ярослава Мудрого. 1037 року в Києві збудовано найбільший собор держави – Софію Київську. Крім богослужінь у цьому храмі справлялися урочисті державні церемонії, укладалися договори. Тут саджали на престол київських князів, хоронили їх.
За часів Ярослава споруджуються головні міські ворота столиці – Золоті ворота з надбрамною церквою.
Проте будівництво розгорталося не тільки у стольному граді. У Чернігові було зведено Спаський собор, за зразком Софії Київської будувалися собори святої Софії у Новгороді та Полоцьку. Наприкінці XI ст. спорудили Михайлівську церкву та Єпископські ворота у Переяславі.
На західних кордонах Київської держави, у Перемишлі, було збудовано палац та білокам’яну круглу церкву-ротонду.
Разом із архітектурою високого рівня досягло образотворче мистецтво Київської Русі – мозаїка й фреска, іконопис та книжкова мініатюра. Шедеврами світового значення є мозаїки Софійського собору. Найбільше вражають серед них зображення Христа Вседержителя та Богоматері Заступниці (“Оранта”).
Крім мозаїк для оздоблення використовувалися фрески. Довершені фрески Софійського собору та інших храмів тієї доби багато розповідають про життя й побут давніх русичів.
У Києві, Чернігові, Галичі та інших містах існували іконописні майстерні. Ікони писалися на дерев’яних дошках і були в усіх церквах, малювали їх за певними канонами. Зовсім не кожний митець мав право писати ікони.
За часів Ярослава Мудрого, коли великого авторитету набула книга, розквітла книжкова мініатюра. Так, “Остромирове Євангеліє”, написане у 1056-1057 pp., прикрашене чудовими заставками та трьома витонченими мініатюрами.
Багатою була Київська Русь на музичні таланти. З письмових джерел відомо про виконання при дворах князів і бояр світської музики, співу та про забави скоморохів. Надзвичайно цінними для вивчання мистецтва музики є фрески Софії Київської. На одній з них зображено музиканта, який грає на смичковому інструменті, що нагадує скрипку.
На іншій фресці двоє музикантів сурмлять у сурми, третій грає на флейті, четвертий б’є в тарілки, п’ятий перебирає струни, шостий грає на багатострунному інструменті, схожому на арфу.
Творцем культури Київської Русі був насамперед народ. Саме цей народ і зберіг культуру давніх русичів у часи татаро-монгольської навали, саме він зміг відродити її у період відродження слов’янських держав.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)