Слово “безмежжя” у поезії ” СТИЛЕТ ЧИ СТИЛОС? – НЕ ЗБАГНУВ… ” однаково стосується як “берегів краси”, так і “набряклого вітром обрію”. Ліричний герой органічно поєднує у своїй душі два, на перший погляд несумісні, світи, які, не втрачаючи своїх конкретних характеристик, взаємозбагачуються у новій якості. Є. Маланюк виходив з відповідного розуміння своєрідності українського письменства, змушеного реалізувати свій талант у несприятливому для творчості національному середовищі. Він мусив торувати шлях до незалежності
Така проблема ніколи не поставала перед письменниками історично визначених у власних державах націй (англійської, французької, шведської, російської).
Стилет чи стилос? – не збагнув. Двояко Вагаються трагічні терези. Не кинувши у глиб надійний якор, Пливу й пливу повз береги краси.
Там дивний ліс зітхає ароматом І ввесь дзвенить од гимнів п’яних птиць Співа трава, ніким ще не зім’ята, І вабить сном солодких
Під пестощі золототілих дів… А тут – жаха набряклий вітром обрій: Привабить, зрадить і віддасть воді. Та тільки тут веселий галас бою – Розгоном бур і божевіллям хвиль
Безмежжя! Зачарований тобою, Пливу в тебе!
В твій п’яний синій хміль! 1924 р.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)