У той час як у залах і вітальнях дворянських особняків танцовали, грали в карти, брехали й злословили, у мезонінах і антресолях, де тулилася молодь, ішло інше життя. Тут мріяли про подвиги, сперечалися до світанку, писали вірші. Життю-розвазі фамуоовской Москви краща частина молоді 30-х років протиставляла свій ідеал праці й боротьби; себелюбності й класовій обмеженості – ідеали гуманності й волі
Кріпосництво батьків ображало в них почуття людського достоїнства, змушувало на кожному кроці обурюватися й обурюватися. Гне миколаївської
Молодь 30-х років продовжує кращі традиції старшого покоління, до якого ставилися декабристи. Московський передовий юнак обох поколінь далекий кар’єризму. Високі загальнолюдські й цивільні ідеали переважають у ньому над вузько егоїстичними інтересами. Він негативно ставиться до офіційної Росії й в очах консервативного дворянського суспільства сливет небезпечним мрійником
У
Молодий Пушкін у Кишиневі лає уряд і поміщиків. Навіть вартий осторонь від політики юнак Одоєвський постійно сперечається зі своїми старшими родичами. В. ©. Одоєвський ставиться до молодих представників старшого покоління. У рік повстання декабристів йому тільки 22 року.
До старшого покоління “палких” юнаків примикають два поети-ровесники, дуже різні за своїм характером і даруванню: Веневітінов і Полежаєв. Обоє зачахли в тюремному повітрі миколаївської Росії
Веневітінов – юнак-філософ. Для нього всі люди – брати, а поет – “друг вселеної”. Його вірші були дуже популярні серед сучасників. Веневітінов-людина винятково високого морального вигляду, “чиста поетична душа, задушена у двадцять два роки грубими лещатами російського життя”, – писав Герцен
Полежаєв – московський студент, відданий Миколою I у солдати за вільнодумну поему “Сашка”. Поема ходила в списках. “Воля в думках і вчинках” – відмітна риса героя поеми-“палкого” московського юнака, студента Сашка. Полежаєв, талановитий поет, умер тридцяти трьох років від сухоти в солдатській лікарні
До старшого покоління “палких” московських юнаків примикав, хоча й був трохи моложе їх, і друг Лермонтова Святослав Аафанасьевич Раєвський
У драмі Лермонтова “Дивна людина”, поряд з фамусовской Москвою, показана передова частина московської молоді. Сцени в будинку Загорскиних малюють побут і вдачі фамусовской Москви, розкривають коло інтересів московських віталень, сцена в студента Ряби-нова знайомить із побутом студентської молоді. Тут ми попадаємо на одне з тих збіговисьок, які відбувалися в мезонінах і антресолях дворянських особняків. Розмови товаришів Рябинова вводять у коло студентських інтересів. Історичні долі Росії, її героїчне минуле, жахи кріпосного права,- філософія, поезія, театр,- гра улюбленця московської молоді актора Мочалова – от теми, які з жаром обговорювалися в студентських кімнатах, у те час як у вітальнях з неменшим жаром перезвужувалися чужої сімейної справи
Ці юнаки не були аскетами. Вони любили повеселитися. Діти фамусовской Москви, вони могли часом зловживати радостями життя, які іноді йшли в розріз із їхніми проблемами, що хвилювали, високої моралі. У студентській сцені драми “Дивна людина” Онєгін і Заруцкий читають вірші Арбенина, його філософські й ліричні виливи, під шумний акомпанемент студентської гулянки
Герой драми Володимир Арбенин – передовий московський юнак 30-х років, наділений деякими індивідуальними рисами автора. У своїх ліричних віршах Лермонтов виступає безпосередньо від імені цього юнака. У поемах і драмах він переодягає його в різні костюми, переселяє в різні епохи, міняє його національність і суспільне становище.
Але ми довідаємося його під усяким гримом. У середньовічному іспанському костюмі або в панцирах давньоруського воїна він залишається всі тим же “палким” московським юнаком 30-х років, закоханим у життя й у той же час готовим від її відмовитися, щоб принести себе в жертву батьківщині й людству
Вустами своїх героїв московський юнак Лермонтов не перестає проповідувати волю, боротися за права людської особистості
У драмі, побудованої на московському матеріалі, її герой Володимир Арбенин різко протиставляється старій, консервативній Москві. На цьому протиставленні будується сюжет драми “Дивна людина”. “Глибокі, думки й вогненні почуття” – от що виділяє Володимира Арбенина з навколишнього середовища знеособленої світської молоді
Багатство внутрішнього життя відбивається на його зовнішності, надає блиск очам, особливу вібрацію голосу. “Він не красень, але так не схожий на інших людей, що самі недоліки його, як рідкість, мимоволі подобаються; яка душа блищить у його темних очах! – який голос!..” – говорять про нього героїні драми. У характері Арбенина багато протиріч. Про нього говорять у світлі, що він “пустун”, “джигун”, що в нього “зла мова”. Але ті, хто його близько знає, затверджують зворотне: “у нього добре серце”, він “розуміє добре честь, як ніхто”.
Переслідуючи глузуваннями вульгарність і незначність, Володимир не тільки не може бачити чужих страждань, але й переносити равнодушно “презирства до счастию ближнього, якого би роду воно мі було”.
Він обурюється, слухаючи оповідання селянина про катування, яким піддає кріпаків жорстока поміщиця: “…я б роздавив ногами кожний суглоб цього
Крокодила, цієї жінки! одне оповідання мене приводить у сказ!..” Але Володимир не тільки обурюється, але й віддає всі свої гроші, щоб урятувати селян
Арбенин повний цивільних і патріотичних почуттів, які змушують його, болісно переживати рабство народу. “Об мою батьківщину! моя батьківщина!” – викликує він під враженням оповідання селянина
Арбенин – прекрасний оратор, його мовлення захоплює. Він часто, виступає із проповіддю істин, які йдуть у розріз із консервативним світоглядом дворянської Москви. “Сам собі суперечить, а всі як заговорить і захоче тебе запевнити в чому-небудь – кінчено рідкий устоїть!” – говорить про нього Бєлінський”.
Після загибелі Арбенина в нього була знайдена безліч зошитів. Лермонтов так характеризує ці творчі зошити свого героя, настільки подібні з його власними: у них “віддрукувалося все його серце; там вірші й проза, є глибокі думки й вогненні почуття! – Я впевнений, – закінчує гість, у вуста якого вкладає Лермонтов опис творчих зошитів свого героя, – що, якщо б страсті не зруйнували його так незабаром, те він міг би зробитися одним із кращих наших письменників. У його досвідах видний геній!”. З типом “палкого” юнака 30-х років ми зустрічаємося й на сторінках драми іншого московського студента, Віссаріона Бєлінського
(1 votes, average: 5.00 out of 5)