“Слово о полку Ігоревім” – геніальний пам’ятник давньоруської літератури. Незвичайна поетичність, суворість і яскравість слова, стримана сила почуттів залучали і залучають до цього твору, до цього добутку літераторів, музикантів і живописців різних епох. Невідомому авторові вдалося не тільки розповісти нам про події, що зробили значний вплив на об’єднання руських князів надалі, але і вперше в світовій літературі створити художні образи великих князів, їх військ, дружин руських воїнів.
Образ Ярославни в “Слові о полку
У тузі про чоловіка вона, не соромлячись своїх сліз, плаче на стіні фортеці. Цей плач традиційний і церемоніальний, але скільки в ньому щирою туги і задушевного розпачу! У важку для чоловіка хвилину вона всім серцем прагне опинитися поряд з ним, полегшити його страждання, допомогти: “Омочу шовковий рукав у Каялі – річці, обітру князю криваві його рани на гарячому
Розуміючи, що люди не в силах допомогти її горю, Ярославна звертається до сил природи, заклинаючи і благаючи їх не губити коханого чоловіка і доблесного воїна Ігоря Святославовича. У цьому язичницькому зверненні до вітру, Дніпра і сонця чується надія на справедливість і допомогу. Хто ж може захистити тепер Ігоря та його дружину від злих половців, якщо не ці всемогутні божества? “Віз – плекай, пан, мого коханого до мене, щоб не слала я зрання до нього сліз на море”, – просить вона у Дніпра-Славутича. Але, незважаючи на поважність звернення, чути і докір сил природи за зроблене: “Навіщо мечеш ханські стріли на своїх легких крилах на воїнів мого Ігоря?” – запитує Ярославна у вітру. “Світле і трисвітле сонце!
Для всіх ти тепле і чудове! Чому ж, владико, простерло гарячі свої промені на воїнів князя? У полі безводному спрагою їм луки розслабило, тугою їм сагайдаки заткнуло”, – звертається Ярославна до сонця.
Образ Ярославни в “Слові о полку Ігоревім” цілісний і самодостатній. У цього плачу чутна “печаль рясна” і туга, яка “розлилася по Руській землі” після поразки славних воїнів у поході проти половців. За допомогою цього способу автор хоче показати скорботу і горе всієї Руської землі і самовідданість руських жінок, готових у будь-яку хвилину поспішати на допомогу своїм чоловікам і захисникам, жінок, які безмежно вірять у правоту їх справи.
Образ Ярославни надихав багатьох поетів і письменників, служив прообразом героїнь Пушкіна, Тургенєва, Толстого та багатьох інших майстрів художнього слова. Жуковський і Заболоцький, кожен по-своєму, перевели плач Ярославни на сучасну їм російську мову. Але непередавано відчуття від прочитання давньоруського тексту, автор якого був наділений талантом тонкого і чуйного сприйняття прекрасного.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)