(1935)
З роману “Вершники”
Літературний рід: епос.
Жанр: новела.
Тема: зображення родини Половців у кривавих подіях громадянської війни 1919 р.
Головна ідея: засудження братовбивства й недотримання закону народної моралі “тому роду не буде переводу, в котрому браття милують згоду” – протиставлення загальнолюдських вартостей класовим.
Головні герої: брати Половці – денікінець Андрій, петлюрівець Оверко, махновці Панас і чотирнадцятирічний Сашко, червоний командир Іван; їхній батько Мусій Половець; червоний
Сюжет: бій у степу під Компаніївкою в серпні 1919 р.: перша сцена – Оверко вбиває Андрія; друга сцена – від Панасової кулі помирає Оверко, поховання загиблих братів; третя сцена – самогубство Панаса після програного бою з Іваном.
Початок: “Лютували шаблі, і коні бігали без вершників, і Половці не пізнавали один одного, а з неба палило сонце, а гелгання бійців нагадувало ярмарок, а пил уставав, як за чередою, ось і розбіглися всі по степу, і Овреко переміг. Загони зіткнулися на рівному степу під Крмпаніївкою. Небо здіймалося вгору блакитними вежами.
Був серпень 1919 року. Був серпень нечуваного
Кінець: “На степу під Компаніївкою одного дня серпня року 1919 стояла спека, потім віяв рибальський майстро, ходили високі, гнучкі стовпи пилу, грего навіяв тривалого дощу, навіть зливи, а поміж цим точилися криваві бої, і Іван Половець загубив трьох своїх братів, – “Одного роду, – сказав комісар Герт, – та не одного з тобою класу”.
Блакитні вежі степового неба; у всього загону текли дощові сльози; степові пірати зчепилися бортами; майстро переліг на грего;
Слова Мусія Половця: “Тому роду не буде переводу, в котрому браття милують згоду”.
Брати Половці родом з дофінівки:
1) Андрій – командував загоном добровольчої армії генерала денікіна; привіз батькові Мусію бінокль з турецького фронту; за Мать-Росію; підпрапорщик російської армії, поверхетроковий вояка за веру, царя і отечество; герой Саракамиша й Ерзерума.
“Проклинаю тебе моїм руським серцем, іменем великої Росії-матінки, од Варшави до Японії, од Білого до Чорного моря”.
2) Оверко – під жовтто-блакитним прапором; командував купою кінного козацтва Симона Петлюри; мазепа проклятий; бавився шликом, як дівчина косою; петлюрівське стерво; по “Просвітах” в Одесі на театрі грав та вчительську семінарію пройшов.
“Рід наш великий, голови не щитані. Рід – це основа, а найперше держава, а коли ти на державу важиш, тоді рід нехай плаче… Рід перевернеться, а держава стоятиме.
Навіки амінь”.
3) Панас – під чорним прапором – махновський душогуб; вільний моряк батька Махна; колишній моряк торговельного флоту й контрабандист; важкий і дебелий, довне волосся; застрелився сам.
“Рід наш рибальський, на морі бувальський, рід у державу вростає, в закон та обмеження, а ми анархію несемо на плечах, нащо нам рід, коли не треба держави, не треба родини, а вільне співжиття?”
4) чотирнадцятилітній Сашко з Панасом
5) Іван – під червоним прапором кінного інтернаціонального полку; сухорлявий: служить революції, Інтернаціоналу; наймит Леніна й комуни, комісарська морда.
“Рід наш роботящий, та не всі в роді путящі. Є горем горьовані, свідомістю підкуті, пролетарської науки люди, а є злодюги й несвідомі, вороги й наймити ворогів. От і бачиш сам, що рід розпадається, а клас стоїть, і весь світ за нас і Карл Маркс”.
Літературознавці про твір. Я не знаю, хто ще так, як Яновський, змалював громадянську війну в Україні як трагедію народу.
Бій під Компаніївкою, у якому схрещують шаблі п’ять братів Половців, – це модель усієї громадянської війни.
Сила родових інтересів зіткнулася із силою інтересів класових. Під ударами шабель брати падають один за одним, і кожна нова смерть наче перекреслює батькову приповідку: “Тому роду не буде переводу, в котрому браття милують згоду”, за якою – тривалий моральний досвід людського співжиття.
А що натомість? Натомість з уст спочатку комісара Герта, а потім червоного командира Івана Половця чуємо нову істину: “Рід розпадається, а клас стоїть”.
Рід розпадається… Отже, руйнуються самі основи життя – і що з того, що клас “стоїть”? Пишучи свій твір у 1933-1935 рр., Яновський прагнув надати словам комісара Герта й Івана Половця сили пафосу, але об’єктивно, понад наміри автора, його талант закарбував трагічну правду життя з його невблаганно-моторошною логікою братовбивчого соціального зіткнення, коли загальнолюдське відступає перед залізно-класовим, і як наслідок – кров, кров, кров…
У “кадрі” – уся родина Половців: п’ятеро братів, які воюють під різними прапорами, батько Мусій… Немає тільки матері Половчихи. Але чому?! Тому, що якби вона з’явилася, то плакала б над кожним із синів, і її “надкласові” сльози були б однаково солоні.
Вона оплакувала б загибель свого роду, і ті материні сльози заважали б авторові із силуваним пафосом підсумувати в 1933 р.: “Рід розпадається, а клас стоїть” (В. Панченко).
(2 votes, average: 3.00 out of 5)