(1915)
Літературний рід: лірика.
Жанр: ліричний вірш.
Вид лірики: інтимна (любовна).
Провідний мотив: нестерпна туга за втраченим коханням, поєднана зі світлим спогадом про нього.
Віршовий розмір: ямб.
Літературознавці про вірш. Спробуємо розгадати асоціативний ланцюжок твору (звичайно, це лише одне з можливих прочитань). Ще в ранній юності Тичина романтично закохався одночасно у двох чарівних сестер Полю та Інну – доньок чернігівського поета Івана Вороньківського.
У його домі часто відбувалися літературні вечори,
Ця нерозділена любов стала одним з найболючіших потрясінь молодої митцевої душі. І ось через якийсь час поет, можливо, побачив на вулиці дівчину, чимось схожу на Інну. Одразу ж у серці завирували спогади, що лягли на папір у відповідних асоціативних образах. “Я – сам” – відчуття внутрішньої порожнечі після розриву з коханою. Але як пов’язати з мотивом вірша образи “вікно, сніги”? Вікно, вочевидь, асоціюється з розлукою: у вікно дивляться вслід дорогій людині, що іде геть,
Сніги – це холод на душі, смерть.
Для характеристики своєї закоханості ліричний герой добирає неологізми, аби підкреслити унікальність свого кохання, його первозданність, несхожість на будь-чиє ще. Чому ж “дитинно”? Бо саме для дитини найбільш характерні наївність, щирість, захват. “Злотоцінно”, тобто цінувалася ця любов вище за будь-який скарб. далі ліричний герой запитує себе, чи була то справжня любов.
Проте ланцюжок асоціацій швидко розгортається і манить за собою (відповідь на це запитання буде дана лише останнім словом вірша). Пригадується атмосфера того давнього кохання, воно асоціюється з красою різнобарв’я, з тонкощами аромату квітучого лугу. А цей уже образ (кохання – квітучий луг) підказує висловити думку про неповторність і скороминущість спалаху почуття в такій інакомовній формі – “Любові усміх квітне раз – ще й тлінно”. Після згасання ж спалаху любові особливо разюче відчувається самотність, безнадія, фатальність існування, це відчуття митець увиразнює рефреном “сніги, сніги, сніги… ” (В.
Пахаренко).