(1845)
Літературний рід: ліро-епос.
Жанр: послання.
Вид лірики: патріотична (громадянська).
Провідні мотиви: критика української еліти, яка зневажає український народ, і заклик до соціального примирення заради відродження нації.
Про твір: до жанру послання Т. Шевченко звернувся, щоб через пересторогу й прохання пробудити в українців почуття національної гідності й честі. Отже, твір був написаний із наміром змінити підневільне становище України. Саме послання “І мертвим, і живим, і ненарожденним… ” стало тим Шевченковим
Лицемірство панівної верхівки Т. Шевченко викриває із самого початку твору – з епіграфа: “Коли хто говорить: люблю Бога, а брата свого ненавидить, – лжа оце”. Ліричний герой послання тяжко переживає трагічну ситуацію покріпаченої України, свої емоції він не
Цікавим є образ автора в поемі-посланні, процитуємо з цього приводу дослідника творчості Т. Шевченка В. Смілянську: “Цей образ неоднозначний: “автор” обертається до читача обличчям то юродивого – печальника за людей (“Тілько я, мов окаянний,//1 день і ніч плачу //На розпуттях велелюдних”), то пророка (“Схаменіться! Будьте люди, // Бо лихо вам буде”), то апостола-проповїдника (“І чужому научайтесь”), загалом – поета-громадянина, патріота, чиє серце розтяла розколина, яка зруйнувала націю. Кожна з іпостасей автора творить емоційний ореол скорботи, прокляття, апокаліптичної погрози, іронії та сарказму, любові й надії”.
Композиційно поема поділяється на п’ять частин: епіграф; вступ, у якому ліричний герой закликає тогочасну інтелігенцію полюбити свій народ, не бути байдужою до долі України; у наступній частині ліричний герой критикує тогочасну українську еліту; далі йде узагальнення й проповідницький монолог автора; у кінці лунає заклик до інтелігенції повести народ праведним шляхом.
У згаданих вище афоризмах сконденсовано головні проблеми тогочасної дійсності.
В своїй хаті й своя правда, і сила, і воля. Цими рядками автор констатує: український народ має всі підстави для формування незалежної держави, адже він має свою мову, культуру, велику історію. Саме тому у творі засуджуються ті дворяни, які шукають передової культури в чужих краях.
Нема на світі України, немає другого дніпра. Свій рідний край треба любити всім серцем і помислами, адже батьківщина одна, як і дніпро. Ці рядки й кілька наступних є інвективою – прийомом, що полягає в гостросатиричному викритті певних осіб чи соціальних явищ: “А ви претеся на чужину //Шукати доброго добра”.
Одцурається брат брата //І дитини мати. У цьому афоризмі звучить страшне передбачення майбутніх діянь провідної верстви: “гірше ляха” розіпнуть Україну “свої діти”. Свій полемічний запал ліричний герой спрямовує передусім на українську інтелігенцію, бо саме в її руках майбутня доля України.
Якби ви вчились так, як треба,//То ймудрість би була своя. Це слова з третьої частини поеми-послання, у якій автор звертається до українських інтелігентів-раціоналістів. У ній привертає увагу вислів “німець узловатий”.
Що означає характеристика “узловатий”? З цього приводу цікавими є спостереження В. Пахаренка: “Річ у тім, що раціоналізм – типова риса саме німецького національного характеру. Зрештою, відомий життєвий поштовх до створення цього символу: на початку 1840-х років молоді друзі Шевченка – київські студенти – захоплено читали німецьких філософів-атеїстів Фейєрбаха й Штрауса.
Отже, – це бездушний холодний розум. “Куций”, бо з відсіченою душею, короткий, обрубаний. “Узловатий” – такий, що заплутує вузлами, суть думки якого важко зрозуміти”.
/ чужому научайтесь, й свого не цурайтесь. Цей крилатий вислів налаштовує передусім цінувати й знати своє, у той же час брати все найкраще від інших народів, але лише те, що не заперечує національних пріоритетів. Отже, треба вчитися так, щоб “розкрились високі могили //Перед вашими очима”.
У кінці поеми-послання поет благає: “Обніміте ж, брати мої,// Найменшого брата”, бо в основі української душі є любов до людини, заповідана Ісусом.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)