Коротко про “Тіні забутих предків”

(1911)

Літературний рід: епос.

Жанр: повість.

Тема: зображення життя гуцулів у Карпатах на межі XIX й XX ст. в гармонії з природою, традиціями й звичаями, з язичницькими й христи­янськими віруваннями.

Головна ідея: оспівування високого й красивого почуття кохання.

Головні герої: Іван Палійчук, його кохана Марічка Гутенюк, дружина Палагна, сусід Юра, матір і батько Івана; щезник, нявка, чугайстир.

Сюжет: розповідь про дитинство Івана Палійчука і про ворогуван­ня його родини із сім’єю Гутенюків – Іван знайомиться з Марічкою

під час бійки батьків – він зближується з Марічкою, між ними зароджуєть­ся кохання – Іван тривалий час перебуває в наймах на полонині – повернувшись, він дізнається про смерть Марічки (коли дівчина пере­ходила Черемош, раптова повінь накрила її й забрала із собою) – Іван не вірить у смерть Марічки, уважає, що це вигадки Гутенюків, і йде на пошуки дівчини – в одному селі люди знайшли тіло дівчини, проте в ньому, посинілому й розбитому річковим камінням, Іван не впізнає Ма­річки – через шість років блукань Іван повертається в село, через рік одружується з Палагною – з часом Палагна стає “любаскою”
сусіда Юри – Іван про це знає, проте йому байдуже, він не може забути своєї Марічки – хлопець іде в гори й чує голос нявки-Марічки, прямує за ним, а зустрічає чугайстра, який відволікає його (іде з ним у танок) від Марічки – ідучи за голосом коханої, Іван зривається в урвище – на­ступного дня ледь живого Івана знаходять пастухи – Івана ховають за місцевим звичаєм (з танцями й розвагами).

Літературознавці про твір. Життя гуцулів у повісті М. Коцюбин­ського – це дивне поєднання християнського й язичницького началу.

У гірському селі “всі були богомільні”, і водночас тут мовби законсервува­лося й поганство, відбившись у звичаях, обрядах, у всьому, чим характер­ний лад життя гуцула. Мовби тіні забутих предків ожили перед письмен­ником у Криворівні. І він натхненно відтворив у слові цей двоєдиний барвистий світ. Язичництво цікавило Коцюбинського навіть більше, то­му він так багато уваги віддає казково-демонічному, фантастичному сві­ту довкола Івана й Марічки, – арідникам, щезникам, мольфарам, лісним, чугайстрам; малює екзотичні звичаї, обряди, ритуали гуцулів, якими бу­ло сповнене життя і світорозуміння горян.

У М. Коцюбинського домінує неоромантична хвала природності – на противагу заскорузлості. Кохання Івана й Марічки зароджується на тлі споконвічної ворожнечі родів, родової помсти і, зрештою, протистав­ляється цій ворожнечі. Як гармонія – і дисгармонія.

Узагалі драматур­гія твору живиться енергією неоромантичних контрастів. Є тут ніжна й “дика” у своїй природно-поетичній “первозданності” Марічка – і є приземлено-груба Палагна. Це – живе уособлення поезії і прози, двох версій вибору, який доводиться здійснювати людині у своєму житті.

Утративши Марічку, Іван на якийсь час опиняється в полоні Палаг-ни, проте без Марічки-мрії життя йому немає… Іван помирає, але у фі­налі повісті знову – укотре в Коцюбинського! – тріумфує симфонія життя в час індивідуальної смерті.

“Життєхваленням” завершив він і “Тіні забутих предків”: під час похорону Івана гуцули влаштовують танок… Життєва філософія гуцу­лів передбачала ставлення до життя як до самодостатньої цінності. Ти з’явився на світ – отже, маєш набутися в ньому, бо сенс і краса життя – у самому акті життя, його індивідуальній неповторності.

Це цілком збі­галося з життєрозумінням, характерним і для інших творів М. Коцю­бинського, зокрема – його новели “Intermezzo”, де опоетизовано прос­ті радощі буття.

Неоромантичне “життєхвалення” й поетизація природи підсиле­ні в “Тінях забутих предків” яскравими імпресіоністичними малюн­ками. Автор нерідко вдається до мови метафор, несподіваного поєд­нання звукових і кольорових образів, принципу переважання вражен­ня над вираженням. Що таке, для прикладу, “зелений сміх”, як не ко­льорова музика гір?

Коцюбинський весь час експериментує, шукає нові можливості слова – через метафору, персоніфікацію, несподіва­ні контексти для епітетів, нюансування барв: “Гори міняли своє бла­китне убрання на рожеві із золотом ризи”; “сине дихання гір”; “зеле­на кров гір”…

Оригінальний барвистий світ Гуцульщини, що постав зі сторінок “Тіней забутих предків”, уразив кінорежисера С. Параджанова, який у середині 1960-х екранізував твір М. Коцюбинського. Кіноверсія повісті здобула світове визнання (В. Пахаренко).


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.00 out of 5)

Коротко про “Тіні забутих предків”