Один раз на поромі Мартін Иден, моряк, двадцяти років від роду, захистив від зграї хуліганів Артура Морза. Артур приблизно тих же років, що й Мартін, але належить до людей забезпеченим і утвореним. На подяку й у той же час бажаючи побавити сім’ю ексцентричним знайомством Артур запрошує Мартіна на обід.
Атмосфера будинку – картини на стінах, безліч книг, гра на роялі – захоплює й зачаровує Мартіна. Особливе враження робить на нього Руф, сестра Артура. Вона здається йому втіленням чистоти, духовності, можливо навіть, божественності Мартін
Він відправляється в бібліотеку, щоб прилучитися до премудрості, доступній Руфі, Артурові і їм подібним (і Руф, і її брат учаться в університеті). Мартін – натура обдарована й глибока. Він з наснагою поринає у вивчення літератури, мови, правил віршування.
Він часто спілкується з Руф’ю, вона допомагає йому взанятиях.
Руф, дівчина з консервативними й досить вузькими поглядами, намагається перекроїти Мартіна за зразком людей свого кола, але це не дуже їй вдається. Витративши всі зароблені в останнім плаванні гроші, Мартін знову йде в море, найнявшись матросом. За довгі
Він почуває в собі величезні сили й раптом усвідомлює, що хоче стати письменником – насамперед щоб Руф могла любуватися разом з ним красою миру. Повернувшись в Окленд, він пише нарис про шукачів скарбів і відправляє рукопис в “Оглядач Сан-Франциско”.
Потім сідає за повість для юнацтва про китобоїв. Зустрівшись із Руф’ю, він ділиться з нею своїми планами, але, на жаль, дівчина не розділяє його палких надій (хоча неї радують зміни, що відбуваються з ним – Мартін став набагато вірніше виражати свої думки, краще одягатися й т. п. Руф закохана в Мартіна, але власні її поняття про життя не дають їй можливості усвідомити це). Руф уважає, що Мартінові необхідно вчитися, і він здає іспити в середню школу, але із тріском провалюється по всіх предметах, крім граматики. Мартіна невдача не сильно обескураживает, зате Руф засмучена.
Жодне з розісланих у журнали й газети творів Мартіна не опубліковано, усе вертаються поштою без усяких пояснень Мартін вирішує: справа в тому, що вони написані від руки.
Він бере напрокат друкарську машинку й учиться друкувати. Мартін працює увесь час, навіть не вважаючи це за працю. “Просто він знайшов дарунок мовлення, і всі мрії, всієї думки об прекрасному, які довгі роки жили в ньому, заюшили назовні нестримним, потужним, дзвенячим потоком”. Мартін відкриває для себе книги Герберта Спенсера, і це дає йому можливість по-новому побачити мир.
Руф не розділяє його захоплення Спенсером.
Мартін читає їй свої оповідання, і вона легко зауважує їхні формальні недоліки, але не в змозі побачити міць і талант, з якими вони написані. Просто це ніяк не укладається в рамки буржуазної культури, звичної й рідний для Руфі. Зароблені в плаванні гроші кінчаються, і Мартін наймається в пральню гладити білизну. Напружена, пекельна робота вимотує його.
Він перестає читати й один раз у вихідний напивається, як за старих часів.
Зрозумівши, що така праця не тільки розморює, але й оглупляет його, Мартін іде із пральні До чергового плавання залишаються лічені тижні, і Мартін присвячує ці канікули любові. Він часто бачиться з Руф’ю, вони разом читають, їздять на прогулянки на велосипедах, і одного чудового дня Руф виявляється в обіймах Мартіна. Вони пояснюються. Руф не знає нічого про фізичну сторону любові, але відчуває привабливість Мартіна.
Мартін боїться образити її чистоту.
У батьків Руфі звістка про її заручини з Иденом не викликає захвату. Мартін вирішує писати заради заробітку Він знімає крихітну комнатку в португалки Марії Сильви. Могутнє здоров’я дозволяє йому спати всього по п’ята година в добу.
Його не занадто бентежить, що дотепер не надрукована жодна його рядок.
“Писання було для нього заключною ланкою складного розумового процесу, останнім вузлом, яким зв’язувалися окремі розрізнені думки, подитоживанием фактів, що нагромадилися, і положень”. Але смуга невдачі все триває, гроші Мартіна висихають, він закладає пальто, потім годинники, навіть велосипед. Він голодує, харчуючись однією картоплею так зрідка обідаючи в сестри або в Руфі. Раптом – майже зненацька – Мартінові приходить лист із одного товстого журналу.
Журнал хоче опублікувати його рукопис, але збирається заплатити п’ять доларів, хоча по самих скромних підрахунках повинен був би заплатити сто.
Від прикрості ослабілий Мартін занедужує. І отут колесо фортуни повертається – один за іншим починають приходити чеки з журналів. Через якийсь час везіння припиняється Редакції навперебій намагаються обшахрувати Мартіна. Вибити в них гроші за публікації виявляється нелегкою справою.
Руф наполягає на тому, щоб Мартін влаштувався на роботу до її батька, вона не вірить у те, що він стане письменником. Випадково в Морзов Мартін знайомиться з Рессом Бриссенденом і близько сходиться з ним. Бриссенден хворий сухотою Він не боїться смерті, але жагуче любить життя у всіх її проявах.
Бриссенден знайомить Мартіна з “теперішніми людьми”, одержимими літературою й філософією. Зі своїм новим товаришем Мартін відвідує мітинг соціалістів, де сперечається з оратором, але завдяки розторопному й непедантичному репортерові попадає на сторінки газет як соціаліст і ниспровергателя існуючого ладу.
Газетна публікація приводить до сумних наслідків – Руф надсилає Мартінові лист, що сповіщає про розрив заручин. Бриссенден кінчає життя самогубством, а його поема “Ефемерида”, що опублікував Мартін, викликає буру пошлейшей критики й змушує Мартіна радуватися, що його друг не бачить цього Мартін Иден стає нарешті знаменитим, але все це глибоко йому байдуже. Він одержує запрошення від тих людей, які раніше висміювали його й уважали ледарем, і іноді навіть приймає їх.
Ні щира гаряча любов молоденької робітниці Лиззи Конолли, ні несподіваний прихід до нього Руфі, тепер готової зневажити гласом поголоски й залишитися в Мартіна, не торкають його.
Мартін відпливає на острови на “Марипозе”, і вчасно від’їзду Тихий океан здається йому нітрохи не найкраще іншого. Він розуміє, що для нього немає виходу. І після декількох днів плавання він вислизає в море через ілюмінатор.
Щоб обдурити волю до життя, воно набирає в легені повітря й поринає на більшу глибину Коли кінчається все повітря, воно вже не в змозі піднятися на поверхню. Бачить яскраве, біле світло й відчуває, що летить у темну безодню, і отут свідомість назавжди залишає його.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)