У вступному нарисі до роману повествуется про рідне місто автора – Сейлеме, про його предків – пуританах-фанатиках, про роботу в сейлемской митниці й про людей, з якими йому довелося там зштовхнутися. “Ні парадний, ні чорний хід митниці не веде в рай”, і служба в цій установі не сприяє розквіту гарних задатків у людях. Один раз, риючись у паперах, звалених у купу у величезній кімнаті на третьому поверсі митниці, автор знайшов рукопис якогось Джонатану П’ю, що скончались вісімдесят років тому. Виявилося це життєписом естер Прин, що
Звільнений після перемоги вігів з роботи, автор повернувся до літературних занять, і отут йому досить придалася праця містера П’юся Отже, з бостонской в’язниці виходить естер Прин з немовлям на руках. На ній гарне плаття, що вона зшила собі у в’язниці, на грудях – червона вишивка у вигляді букви “А” – перша буква слова Adulteress (перелюбниця). Всі навколо засуджують поводження
Її ведуть на ринкову площу до помосту, де їй має бути стояти до години дня під ворожими поглядами юрби – таке покарання виніс суд за її гріх і відмову назвати ім’я батька новонародженої дочки. Коштуючи в ганебного стовпа, естер згадує своє минуле життя, дитинство в старій Англії, літнього, згорбленого вченого, з яким зв’язала свою долю. Обвівши поглядом юрбу, вона зауважує в задніх рядах людини, і той відразу опановує її думками Людина цей, як і її чоловік, літній, у нього проникливий погляд дослідника й согбенная спина невтомного трудівника.
Він розпитує навколишніх про те, хто вона така. Вони дивуються, що він нічого про неї не чув. Але людина пояснює, що він нетутешній, довго пробув у рабстві в язичників і от тепер нарешті якийсь індіанець привів його в Бостон, щоб одержати викуп Йому розповідають, що естер Прин – дружина одного англійського вченого, що надумав перебратися в Нову Англію.
Він послав дружину вперед, а сам затримався в Європі. За два роки життя в Бостоні естер не одержала від нього ні однієї звісточки й вирішила, що, імовірно, він загинув. Суд взяв до уваги пом’якшувальну обставину й не засудив занепалу жінку на смерть, а лише присудив простояти третя година на помосту в ганебного стовпа й до кінця життя носити на груди знак безчестя.
Усіх обурює, що вона не назвала ім’я співучасника гріха. Дивний бостонский священик Джон Уилсон переконує естер відкрити ім’я спокусника, слідом за ним переривчастої від хвилювання голосом до неї звертається молодий пастор Димсдейл, чиєю парафіянкою вона була. Але молода жінка завзято мовчить, міцно притискаючи до грудей дитини Коли естер вертається у в’язницю, до неї приходить той самий незнайомець, якого вона бачила на площі.
Насправді це її чоловік, лікар, він називає себе тепер Роджером Чиллингуортом. Першою справою він заспокоює плачучої дитини, потім дає ліки естер. Вона боїться, що він неї отруїть, але лікар обіцяє не мстити ні молодій жінці, ні дитині Було занадто самовпевнене з його боку женитися на юній гарній дівчині й чекати від її відповідного почуття.
Естер завжди була з ним чесна й не причинялася, що любить його. Вони обоє заподіяли, по суті, один одному зло й тепер квити. Чиллингуорт змушує її заприсягти, що вона нікому не відкриє його теперішнього ім’я й свого з ним споріднення. Нехай усі вважають, що її чоловік умер.
Він вирішує будь-що-будь довідатися, з ким згрішила естер, і помститися її улюбленому Вийшовши з в’язниці, естер поселяється в занедбаному будиночку на окраїні Бостона й заробляє на життя рукодельем.
Вона настільки митецька вишивальниця, що в неї немає відбою від замовників. Її дочка Перлина росте красунею, але має палку, мінливу вдачу, тому естер з нею нелегко. Перлина не хоче підкорятися ніяким правилам, ніяким законам Червона буква на груди в матері назавжди урізалася їй на згадку. Печатка відкинутості лежить на дівчинці: вона не схожа на інших дітей, не грає з ними.
Зауважуючи чудності в дівчинки й отчаявшись дізнатися, хто її батько, деякі городяни вважають маля диявольським поріддям.
Естер ніколи не розстається з дочкою й усюди водить її із собою. Один раз вони приходять до губернатора, щоб віддати замовлену їм пари парадних розшитих рукавичок. Губернатора немає будинку, і вони чекають його всаду.
Губернатор вертається разом зі священиками Уилсоном і Димсдейлом. По дорозі вони говорили про те, що Перлина – дитя гріха, тому варто було б забрати неї в матері й передати в інші руки. Коли вони сповіщають про це естер, та нізащо не погоджується віддати дочка.
Пастор Уилсон вирішує з’ясувати, чи виховує її естер у християнському дусі. Перлина, що знає навіть більше, ніж покладається в її віці, упирається й на питання про те, хто неї створив, відповідає, що мати знайшла неї в рожевому кущі у дверей в’язниці. Благочестиві джентльмени жахаються: дівчинці вже три роки, а вона не знає про Бога.
Пізнання в медицині й побожність здобули Чиллингуорту повага жителів Бостону Незабаром після прибуття він обрав своїм духівником преподобного Димсдейла. Всі парафіяни досить почитали молодого богослова й були стурбовані його здоров’ям, що різко погіршилося в останні роки. Люди бачили в приїзді в їхнє місто митецького лікаря перст Провидіння й наполягали, щоб містер Димсдейл звернувся до його по допомогу.
У результаті молодий священик і старий лікар подружилися, а потім навіть і оселилися разом.
Чиллингуорт, що завзято намагається відкрити таємницю естер, усе більше підпадає під владу одного-єдиного почуття – мести. Відчувши палку натуру в молодому священику, він хоче проникнути в потаєні глибини його душі й для цього не зупиняється ні перед чим Чиллингуорт постійно провокує Димсдейла розповісти йому про нерозкаяних грішників. Він затверджує, що провиною тілесної недуги Димсдейла є щиросердечна рана, иуговаривает священика відкрити йому, лікареві, причину його страждань.
Димсдейл викликує: “Хто ти такий, щоб ставати між страждальцем і Господом?
” Але один раз молодий священик міцно засипає вдень у кріслі й не прокидається навіть тоді, коли Чиллингуорт входить у кімнату. Старий підходить до йому, кладе руку хворому на груди, розстібає одяг, що Димсдейл ніколи не знімав у присутності лікаря. Чиллингуорт тріумфує – “так поводиться сатана, коли переконується, що дорогоцінна людська душа загублена для небес і виграна для пекла”.
Один раз уночі Димсдейл іде на ринкову площу й стає в ганебного стовпа. На зорі мимо проходять естер Прин і Перлина. Священик окликає їх, вони піднімаються на поміст і встають поруч сним.
Темне небо раптом опромінюється – швидше за все це впав метеор. І отут вони зауважують неподалік від помосту Чиллингуорта, що невідривно дивиться на них.
Димсдейл говорить естер, що випробовує невимовний жах перед цією людиною, але естер, зв’язана клятвою, не відкриває йому таємниці Чиллингуорта. Роки йдуть. Перлина виконується сім років.
Бездоганне поводження естер і її безкорислива допомога стражденним приводять до того, що жителі містечка починають ставитися до неї зі своєрідною повагою. Навіть червона буква відтепер здається їм символом не гріха, а внутрішньої сили естер вирішує відкрити Димсдейлу, що Чиллингуорт її чоловік. Вона шукає зустрічі зі священиком.
Нарешті випадково зустрічає його в лісі.
Димсдейл говорить їй, як він страждає тому, що всі вважають його чистих і непорочним, меж тим як він заплямував себе несправедливим поводженням. Його оточують неправда, порожнеча. естер відкриває йому, хто ховається під ім’ям Чиллингуорта. Димсдейл приходить у лють: з вини естер він “оголював свою немічну злочинну душу перед поглядом того, хто таємно знущався з неї”.
Але він прощає естер. Обоє вони вважають, що гріх Чиллингуорта ще страшнее, чим їхній гріх: він зазіхнув на святиню – на людську душу. Вони розуміють – Чиллингуорт замишляє нові підступи.
Естер пропонує Димсдейлу бігти й почати нове життя естер домовляється зі шкіпером судна, що пливе в Брістоль, що він візьме на борт двох дорослих людей і дитини. Судно повинне відплисти через три дні, а напередодні Димсдейл збирається прочитати проповідь. Але він почуває, як у нього каламутиться розум. Чиллингуорт пропонує йому свою допомогу, Димсдейл відмовляється.
Народ збирається на ринковій площі, щоб почути проповідь Димсдейла.
Естер зустрічає в юрбі шкіпера брістольська судна, і той повідомляє її, що Чиллингуорт теж пливе з ними. Вона бачить на іншому кінці площі Чиллингуорта. Той зловісно посміхається їй.
Димсдейл вимовляє блискучу проповідь.
Починається святковий хід. Димсдейл вирішує покаятися перед народом Чиллингуорт розуміє, що це полегшить борошна страждальця, зате жертва тепер вислизне від нього, він благає не викликати ганьбу на свій священний сан. Димсдейл просить естер допомогти йому зійти на поміст.
Він встає в ганебного стовпа й кається у своєму гріху перед народом. Потім він зриває одяг священика, оголюючи груди. Погляд його вгасає, він умирає, підносячи хвалу Всевишньому.
Після смерті Димсдейла для Чиллингуорта життя втратило зміст. Він відразу постарів, і не пройшло й року, як він умер Весь свій величезний стан він заповів маленької Перлину. Після смерті старого лікаря жінка і її дочка зникли.
А історія естер стала легендою.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)