“Щоб написати історію свого життя, треба спочатку прожити це життя, тому я пишу не про себе” – таке вступ, і автор як би прагне своїм оповіданням вилікувати від “дивовижної моральної хвороби”, хвороби століття, що вразила його сучасників після революції 1793 р. і розгрому наполеонівської армії в 1814 р. Для синів імперії й онуків революції зникло минуле, “їм залишалося тільки сьогодення, дух століття, ангел сутінків – проміжок між ніччю й удень”. Зникла віра у владу божественне й людську, життя суспільства стало безбарвне й
Недуга цей наздоганяє автора оповідання і його головного героя, щирого сина століття, дев’ятнадцятирічного Октава де Т, юнака гордих і прямих, виконаних райдужних і серцевих поривів Під час розкішної вечері після маскараду, нагнувшись, щоб підняти під столом вилку, він бачить, що туфелька його коханої спочиває на черевику одного з найближчих його друзів.
Взявши в секунданти адвоката Дежене, Октав викликає суперника
” Зустрівши незабаром одну із приятельок своєї колишньої коханої, покинуту улюбленим, він щиро співпереживає їй, однак знову зіштовхується з дивовижною безсоромністю, коли вона намагається його спокусити. “Немає нічого щирого, крім розпусти, зіпсованості й лицемірства”, – переконується Октав, намагаючись зовсім змінити спосіб життя: їздити на заміські прогулянки, полювати, фехтувати. Але безвихідний смуток його не залишає Він часто проводить ночі під вікнами колишньої коханої; зустрівши один раз п’яного, намагається залити сум вином і, відправившись у кабачок, зустрічає там вуличну жінку.
Його вражає подібність останньої з колишньої улюбленої, і, прикрасивши свою кімнату як для любовного побачення, Октав приводить туди повію. “От людське щастя, от труп любові”, – думає він. На наступний ранок Дежене і його друзі повідомляють Октаву, що в його коханої було три коханці одночасно, про що відомо всьому Парижеві Вона глумливо розповідає стороннім, що Октав як і раніше неї любить і проводить час у її дверей. Так Дежене намагається вилікувати Октава від любовної недуги.
Ображений Октав показує друзям повію й обіцяє їм ніколи з ними більше не розставатися.
Відтепер він пропалює життя на балах-маскарадах, у гульбах і ігорних будинках. Гостинний Дежене збирає у своєму будинку молодь, у тому числі й Октава Один раз уночі до Октаву в кімнату входить напівроздягнена жінка й простягає йому записку: “Октаву від його друга Дежене з умовою відплатити тим же”. Октав розуміє, що урок друга, що посилає йому свою коханку, полягає в тому, щоб ніколи не закохуватися. Повернувшись у Париж, Октав проводить зиму у звеселяннях і завойовує репутацію запеклого розпусника, людини байдужого й черствого.
У цей час у його житті з’являються дві жінки.
Одна з них – молода бідна швачка, що незабаром кидає Октава. Інша – танцівниця італійського театру Марко, з якої Октав знайомиться на балі й у той же вечір читає в її спальні лист, що сповіщає про смерть її матері. Зненацька слуга повідомляє Октаву, що його власний батько перебуває при смерті Приїхавши в село недалеко від Парижа, де жив батько, Октав застає його мертвим. “Прощай, синмой, я люблю тебе й умираю”, – читає Октав останні слова батька в його щоденнику.
Октав поселяється в селі з відданим слугою Ларивом. У стані морального спустошення й байдужності до всього на світі він знайомиться з паперами батька, “щирого праведника, людини без страху й докору”. Довідавшись із щоденника розпорядок дня батька, він збирається випливати йому до найменших деталей.
Якось раз на вечірній прогулянці Октав зустрічає молоду, просто одягнену жінку Він довідається від Ларива, що це г-жа Пирсон, удова. У селі її кличуть Бригитта-Роза.
Вона живе зі своєю тіточкою в маленькому будиночку, веде відокремлений спосіб життя й відома своєю добродійністю. Октав знайомиться з нею на фермі, де вона доглядає за хворою жінкою, і проводжає її додому. Г-Жа Пирсон вражає його освіченістю, розумом і життєлюбством Однак він зауважує також печатку таємного страждання на її особі.
Протягом трьох місяців Октав щодня бачиться з г-жой Пирсон, усвідомить, що любить її, але повага до неї не дозволяє йому відкритися. Виявившись один раз уночі в саду Бригитти, він все-таки зізнається їй у любові. Наступного дня Октав занедужує лихоманкою, одержує від Бригитти лист із проханням більше з нею не зустрічатися, а потім довідається, що вона виїхала до родичів у місто Н. Прохворівши целую тиждень, Октав збирається було виконати вимога Бригитти, але незабаром направляється прямо ВН.
Зустрівшись там із Бригиттой, він знову говорить їй про свою любов.
Незабаром йому вдається відновити з нею колишні відносини добрих сусідів. Незабаром Октав стає коханцем г-жи Пирсон, але в його душі відбувається зміна. Октав перебуває під владою злісних стихій: божевільних ревнощів, що виливає в докорах і глузуваннях, і невтримного бажання вишучивать все найдорожче Бригитта не дорікає Октава за заподіювані страждання й розповідає йому історію свого життя. Її збезчестив наречений, а потім біг за кордон з іншою жінкою.
Бригитта заприсягла з тих пор, що її страждання не повинні повторитися, але забула про клятву, зустрівши Октава. У селі починаються пересуди про те, що Бригитта погубила себе, зв’язавши життя з жорстокою й небезпечною людиною. Умирає тіточка Бригитти.
Бригитта спалює старий вінок із троянд, що зберігався в маленькій каплиці. Він символізував саму Бригитту-Розу, який більше немає.
Октав знову терзає Бригитту підозрами, вона терпить його презирливі зауваження й образи, що чергуються з несамовитими захватами любові. Кохані приїжджають у Париж, мріючи відправитися в далеку подорож. При думці про швидкий від’їзд їхньої сварки й прикрості припиняються. Один раз їх відвідує парубок, що привозить Бригитте листа з міста Н. від єдиних оставшихся в живих родичів.
У той час, коли всі вже готово до від’їзду у Швейцарію, Бригитта плаче, але завзято зберігає мовчання Октав губиться в здогадах про причини несподіваної зміни її настрою.
У театрі він випадково зустрічає парубка, що привозив Бригитте лист, але той навмисно уникає розмови. Бригитта знехотя показує Октаву один з листів, у якому родичі, що вважають дівчину навіки зганьбленої, призивають її повернутися додому. Октав розшукує парубка, що доставило листа Бригитте. Його кличуть Смит, він музикант, що відмовився від кар’єри й шлюбу по любові заради того, щоб містити матір і сестру, займаючи незначну посаду.
Октав ровесник Смита, але між ними величезна різниця, все існування останнього, думки його присвячені турботі про благо ближнього Смит стає частим гостем у будинку Октава й Бригитти.
На докори й підозри Октава, що бажає розкрити її таємницю, Бригитта відповідає, що вона готова скоріше вмерти, чим розстатися з ним, але не в силах більше виносити лють безумця, що штовхає її в могилу. Бригитта в знемозі засипає, і Октав розуміє: йому варто залишити кохану, дати їй спокій. У постелі сплячої Бригитти Октав віддається сумним міркуванням: творити зло – така роль, призначена йому Проведенням.
Виникла була ідея про самогубство незабаром переміняється думкою про те, що Бригитта незабаром буде належати іншому.
Октав уже готовий убити Бригитту, підносить до її грудей ніж, але його зупиняє маленьке розп’яття із чорного дерева. Раптово він випробовує глибоке каяття й подумки вертається Кбогу. “Господи, ти був отут.
Ти врятував безбожника від злочину. Нас теж приводять до тебе страждання, і лише в терновому вінці ми приходимо поклонитися твоєму зображенню”, – думає Октав. На столі Бригитти він знаходить її прощальний лист Смиту з визнанням у любові.
Наступного дня Октав і Бригитта прощаються навіки.
Октав доручає її Смиту й назавжди їде з Парижа. Із трьох чоловік, що страждали по його провині, тільки він один залишився нещасним
(2 votes, average: 2.50 out of 5)