“Совість пропала раптом… майже миттєво! Ще вчора ця докучлива нахлібниця так і миготіла перед очами, так і чудилася збудженій уяві, і раптом… нічого!” Без совісті людям стало жити легше, вони “поспішили скористатися плодами цієї волі”.
Почалися грабежі й розбої, люди остервенились. Совість же валялася на дорозі й “усякий шпурляв неї, як негідне дрантя”, дивуючись, “яким образом в упорядженому місті й на самому людному місці може валятися таке волаюче неподобство”. Один “нещасний пропоец” підібрав совість
Свідомість прокинулася в людині, але “указує тільки один вихід – вихід марного самозвинувачення”. П’яниця вирішив позбутися від совісті й направився до питного будинку, у якому торгував якийсь Прохорич. Цьому торговцеві й підсунув нещасний совість “у ганчірці”.
Прохорич
Деяким шинкар пропонував взяти в нього совість, але все цуралися такого подарунка.
Прохорич навіть збирався вилити вино вканаву. Торгівлі в цей день ніякої не було, копійки не нажили, зате шинкар спав спокійно, не те що в колишні дні. Дружина зрозуміла, що із совістю торгувати неможливо.
На світанку вона викрала в чоловіка совість і кинулася з нею на вулицю. День був базарний, народу на вулицях було багато. Орися Іванівна сунула докучную совість у кишеню квартальному наглядачеві на прізвище Ловець.
Квартальному наглядачеві завжди дають хабара. На ринку він звик дивитися на чуже добро, як на своє И раптом – бачить добро, так розуміє, що воно чуже. Мужики стали над ним посміюватися – звикли ж, що їх оббирають!
Стали Ловця Фофаном Фофаничем кликати. Так він і пішов з базару “без кульків”.
Дружина образилася, обідати не далася Тільки Ловець зняв із себе пальто, як відразу перетворив – “стало знову здаватися, що на світі немає нічого чужого, а всі його”. Вирішив піти на базар, відшкодувати збиток. Тільки надяг пальто (а совість-те в кишені! ), знову соромно стало людей грабувати.
Поки дійшов до базару, йому вже й власний гаманець зробився в тягар.
Стали гроші роздавати, усе роздал. Мало того, захопив із собою по дорозі “злиденних сила-силенна”, щоб нагодувати їх. Прийшов додому, велів дружині обділити “дивних людей”, сам пальто зняв… І зачудувався: що з. а люди по дворі бродять?
Висікти їх, чи що? Жебраків вигнали в шию, а дружина прийнялася по чоловікових кишенях шарити – чи не завалялося грошика? І виявила в кишені совість!
Метикована жінка вирішила, що фінансист Самуил Давидович Бржоцкий “поб’ється мала справа, а витримає! “. И відправила совість поштою И сам Самуил Давидович, і його діти прекрасно розбираються в способах витягу грошей із чого б те не було. Навіть молодші сини міркують, “скільки останній повинен першому за взяті позичково льодяники”.
Совість у такому сімействі зовсім ні до чого.
Бржоцкий знайшов вихід. Він давно обіцяв якомусь генералові зробити благодійне пожертвування. До сотенної асигнації (властиво пожертвуванню) була прикладена й совість у конверті.
Все це було вручено генералові Так і передавали совість із рук у руки. Нікому вона була не потрібна.
І тоді совість попросила останнього, у кого виявилася в руках: “Відшукай ти мені маленьке російське дитя, розчини ти переді мною його серце чисте й схорони мене в ньому! ” “Росте маленьке дитя, а разом з ним росте й совість. І буде маленьке дитя більшою людиною, і буде в ньому більша совість И зникнуть тоді все неправди, підступництва й насильства, тому що совість буде не боязка й захоче розпоряджатися всім сама”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)