Кандид, чистий і щирий юнак, виховується в убогому замку зубожілого марнолюбного вестфальского барона разом з його сином і дочкою. Їхній домашній учитель, доктор Панглосс, доморослий філософ-метафизик, учив дітей, що вони живуть у кращому з мирів, де все має причину й наслідок, а події приходять до щасливого кінця. Нещастя Кандида і його неймовірні подорожі починаються, коли його виганяють із замка за захоплення прекрасною дочкою барона Кунегондой. Щоб не вмерти з голоду, Кандид вербується в болгарську армію, де його січуть до півсмерті.
Він
Друзі пливуть у Португалію, і, тільки-но вони ступають на берег, починається страшний землетрус.
Поранені, вони попадають у руки інквізиції за проповідь про необхідність вільної волі для людини, і філософа повинні спалити на багатті, щоб це допомогло
Раптом у дверях показується хазяїн Кунегонди.
Кандид убиває спочатку його, а потім Великого інквізитора Всі троє вирішують бігти, але по дорозі якийсь чернець краде в Кунегонди коштовності, подаровані їй Великим інквізитором. Вони із працею добираються до порту й сідають на корабель, що пливе в Буенос-Айрес. Там вони першою справою шукають губернатора, щоб обвінчатися, але губернатор вирішує, що така гарна дівчина повинна належати йому самому, і робить їй речення, що вона не ладь прийняти.
У ту ж мінуту баба бачить у вікні, як з корабля, що підійшов у гавань, сходить обокравший їхній чернець і намагається продати прикраси ювелірові, але той довідається в них власність Великого інквізитора.
Уже на шибениці злодій зізнається в крадіжці й докладно описує наших героїв Слуга Кандида Какамбо вмовляє його негайно бігти, не без підстави думаючи, що жінки як-небудь викрутяться. Вони направляються у володіння єзуїтів у Парагваї. У так званому батьку полковнику Кандид довідається барона, брата Кунегонди.
Він також чудом залишився живий після побоїща в замку й волею долі виявився серед єзуїтів Довідавшись про бажання Кандида женитися на його сестрі, барон намагається вбити нахаби, але падає, поранений. Кандид і Какамбо біжать, виявляються в полоні в диких орейлонов, які, думаючи, що друзі – слуги єзуїтів, збираються їх з’їсти. Кандид доводить, що тільки що він убив батька полковника, і знову уникає смерті.
Так жизньвновь підтвердила правоту Какамбо, що считали, що злочин в одному світі може піти на користь в іншому.
Потім Кандид і Какамбо, збившись із дороги, попадають у легендарну землю Ельдорадо, про яку в Європі ходили небилиці, мов, золото там цінується не дорожче піску. Ельдорадо оточували неприступні скелі, тому ніхто не міг проникнути туди, а самі жителі ніколи не залишали своєї країни Так вони зберегли споконвічну моральну чистоту й зуміли осягти блаженство. Усі жили, здавалося, у достатку й веселості; люди мирно трудилися, у країні не було ні в’язниць, ні злочинів.
У молитвах ніхто не випрошував благ у Всевишнього, але лише дякував Йому за те, що вже мав. Ніхто не діяв по примусі: схильність до тиранії була відсутня й у державі, і в характерах людей.
При зустрічі з тутешнім монархом гості звичайно цілували його в обидві щоки Король умовляє Кандида залишитися в його країні, оскільки краще жити там, де тобі по душі. Але друзям дуже хотілося з’явитися в себе на батьківщині багатими людьми, а також з’єднатися з Кунегондой. Король на їхнє прохання дарує друзям сто овець, вантажених золотом і самоцвітами.
Дивна машина переносить їх через гори, і вони залишають щасливий край, де насправді все прекрасно й про яке вони завжди будуть шкодувати Поки вони рухаються від границь Ельдорадо до міста Суринаму, усе вівці, крім двох, гинуть. У Суринаме вони довідаються, що в Буенос-Айресі їх як і раніше розшукують за вбивство Великого інквізитора, а Кунегонда стала улюбленою наложницею губернатора. Вирішено, що викуповувати красуню туди відправиться один Какамбо, а Кандид відправиться у вільну республіку Венецію й там буде їх чекати.
Майже всього його скарбу краде шахрай-купець, а суддя ще карає його штрафом. Після цих подій низькість людської душі в черговий раз валить у жах Кандида. Тому в попутники юнак вирішує вибрати самою нещасною, скривдженою долею людини.
Таким він порахував Мартіна, що після пережитих лих став глибоким песимістом Вони разом пливуть у Францію, і по дорозі Мартін переконує Кандида, що в природі людини брехати, убивати й віддавати свого ближнього й скрізь люди однаково нещасні й страждають від несправедливостей. У Парижу Кандид знайомиться з місцевими вдачами й звичаями.
І те й інше досить його розчаровує, а Мартін тільки більше зміцнює у філософії песимізму. Кандида відразу оточують шахраї, лестощами й обманом вони витягають изнего гроші. Кандиду влаштовують пастку, йому загрожує в’язниця, але, підкупивши стражів, друзі рятуються на кораблі, що пливе Ванглию.
На англійському березі вони спостерігають зовсім безглузду страту ні в чому не винного адмірала.
З Англії Кандид попадає нарешті у Венецію, помишляя лише про зустріч із ненаглядної Кунегондой. Але там він зустрічає ще один зразок людських прикростей – служницю із замка. Життєві колотнечі доводять її до проституції, і Кандид зажадав допомогти їй грошима, хоча філософ Мартін пророкує, що нічого гарного із цього не вийде И дійсно, через якийсь час вони знаходять неї в ще більш тяжкому положенні. Свідомість того, що страждання для всіх неминучі, змушує Кандида шукати людину, далекої суми.
Таким уважався один знатний венецианец.
Але, відвідавши цієї людини, Кандид переконується, що щастя для нього складається в критику й невдоволенні навколишньої, а також запереченні будь-якої краси. Нарешті він зустрічає свого Какамбо, той, жалюгідний, змучений, розповідає, що, заплативши величезний викуп за Куні-Гонду, вони піддалися нападу піратів і ті продали Кунегонду в служіння в Константинополь. Що ще гірше, вона втратилася своєї краси. Кандид вирішує, що, як людина честі, вона однаково повинен знайти кохану, і їде Вконстантинополь.
Але на кораблі він серед рабів довідається доктора Панглосса й власноручно заколотого їм барона.
Вони чудесним образом уникли смерті, і тепер доля звела їх на кораблі. Кандид негайно викуповує нещасних і віддає гроші, що залишилися, за Кунегонду, бабу й маленький земельний наділ. Хоча Кунегонда стала дуже виродливої, вона наполягла на шлюбі з Кандидом.
Відтепер друзям нічого не залишалося, як жити й працювати на землі Життя було воістину болісною. Працювати ніхто не хотів, нудьга панувала жахлива, доводилося без кінця філософствувати. Вони сперечалися, що переважніше: піддати себе стільком страшним випробуванням і пізнати на досвіді долі, подібні тим, що вони пережили, або приректи себе на нестерпну нудьгу від неробства.
Гідної відповіді ніхто не знав. Панглосс зневірився в оптимізм, Мартін же, навпроти, переконався, що людям усюди однаково погано, і переносив труднощі зі смиренністю Але от вони зустрічають людину, що живе замкнутим життям на своїй землі й цілком задоволеного такою долею. Він говорить, що будь-яке честолюбство й гординя згубні й гріховні й що тільки праця, для якого були створені всі люди, може врятувати від найбільшого зла: нудьги, пороку й нестатку.
Працювати у своєму саду й не базікати – таке рятівне рішення приймає Кандид. Громада завзято трудиться, і земля винагороджує їх сторицей. “Потрібно обробляти свій сад”, – не утомлюється нагадувати всім Кандид.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)