Короткий сюжет роману Камю “Чума”

Роман являє собою свідчення очевидця, що пережив епідемію чуми, що вибухнув в 194… року в місті Оране, типовій французькій префектурі на алжирському березі. Оповідання ведеться від імені доктора Бернара Риэ, що керував протичумними заходами в зараженому місті

Чума приходить у це місто, позбавлений рослинності й не знаючого співу птахів, зненацька. Усе починається з того, що на вулицях і в будинках з’являються дохлі пацюки. Незабаром уже щодня їх збирають по всьому місту тисячами, У перший же день навали цих похмурих провісників лиха,

ще не догадуючись про катастрофу, що загрожує місту,, доктор Риэ відправляє свою давно страждаючою якоюсь недугою дружину в гірський санаторій. Допомагати по господарству до нього переїжджає його мати

Першим умер від чуми воротар у будинку доктора. Ніхто в місті поки не підозрює, що хвороба, що обрушилася на місто, – це чуму. Кількість захворілих з кожним днем збільшується.

Доктор Риэ замовляє в Парижі сироватку, що допомагає хворим, але незначно, а незабаром і вона закінчується. Префектурі міста стає очевидна необхідність оголошення карантину. Оран стає закритим містом

Один раз увечері доктора викликає

до себе його давній пацієнт, що служить мерії на прізвище Гранів, якого доктор через його бідність лікує безкоштовно. Його сусід, Коттар, намагався покінчити життя самогубством. Причина, що штовхнула його на цей крок. Грану не ясна, однак пізніше він звертає увагу доктора на дивне поводження сусіда.

Після цього інциденту Коттар починає проявляти в спілкуванні з людьми незвичайну люб’язність, хоча колись був відлюдним. У доктора виникає підозра, що в Коттара нечиста совість, і тепер він намагається заслужити розташування й любов навколишніх

Сам Гран – людин літній, сухорлявого статури, боязкий, із працею подбирающий слова для вираження своїх думок. Однак, як потім стає відомо докторові, він протягом уже багатьох лет у вільні від роботи годинники пише книгу й мріє скласти воістину шедевр. Всі ці роки він відшліфовує одну-єдину, першу фразу

На початку епідемії доктор Риэ знайомить із журналістом, що приїхав із Франції, Раймоном Рамбером і ще досить молодим, атлетичного додавання людиною зі спокійним, пильним поглядом сірих очей по імені Жан Тарру. Тарру із самого свого приїзду в місто за кілька тижнів до подій, що розвертаються, веде записну книжку, куди найдокладнішим образом вносить свої спостереження за жителями Орана, а потім і за розвитком епідемії. Згодом він стає близьким другом і соратником доктори й організує з добровольців санітарні бригади для боротьби сэпидемией.

З моменту оголошення карантита жителі міста починають відчувати себе, немов у в’язниці. Їм заборонено відправляти листів, купатися в море, виходити за межі міста, охоронюваного збройними стражами. У місті поступово закінчується продовольство, чим користуються контрабандисти, люди начебто Коттара; зростає розрив між бедними, змушеними тягнути злидарське існування, і заможними жителями Орана, що дозволяють собі купувати на чорному ринку втридорога продукти харчування, розкошувати в кафі й ресторанах, відвідувати розважальні заклади. Ніхто не знає, як довго протриває весь цей жах.

Люди живуть одним удень.

Рамбер, почуваючи себе в Оране чужим, рветься в Париж до своєї дружини. Спочатку офіційними шляхами, а потім за допомогою Коттара й контрабандистів він намагається вирватися з міста. Доктор Риэ тим часом трудиться по двадцятьох годин у добу, доглядаючи за хворими в лазаретах.

Бачачи самовідданість доктора й Жана Тарру, Рамбер, коли в нього з’являється реальна можливість покинути місто, відмовляється від цього наміру й примикає до санітарних дружин Тарру.

У самий розпал епідемії, що несе величезну кількість життів, єдиною людиною в місті, задоволеним положенням речей, залишається Коттар, оскільки, користуючись епідемією, збиває собі стан і може не хвилюватися, що про нього згадає поліцій і відновить початий над ним судовий процес

Багато з людей, що повернулися зі спеціальних карантинних установ, що втратили близьких, втрачають розум і палять свої власні житла, сподіваючись у такий спосіб зупинити поширення епідемії. У вогонь на очах байдужих власників кидаються мародери й расхищают усе, що тільки можуть віднести на собі

Спочатку похоронні обряди відбуваються при дотриманні всіх правил. Однак епідемія здобуває такий розмах, що незабаром тіла померлих доводиться кидати в рів, цвинтар уже не може прийняти всіх покійних. Тоді їхнього тіла починають вивозити за місто, де й спалюють. Чума лютує з весни.

У жовтні доктор Кастель створює сироватку в самому Оране з того вірусу, що опанував містом, тому що цей вірус трохи відрізняється від класичного його варіанта. До бубонної чуми додається згодом ще й чуму легенева

Сироватку вирішують испробовать на безнадійному хворому, сині слідчого Огона. Доктор Риэ і його друзі кілька годин підряд спостерігають атонію дитини. Його не вдається врятувати. Вони важко переживають цю смерть, загибель безгрішної істоти. Однак з настанням зими, на початку січня, все частіше й частіше починають повторюватися випадки видужання хворих, так відбувається, наприклад, і із Граном.

Згодом стає очевидним, що чуму починає розтискати пазурі й, знесилівши, випускати жертви зі своїх обіймів. Епідемія йде на збиток

Жителі міста спочатку сприймають цю подію самим суперечливим образом. Від радісного порушення їх кидає в зневіру. Вони ще не цілком вірять у свій порятунок. Коттар у цей період тісно спілкується з доктором Риэ й з Тарру, з яким веде відверті бесіди про те, що, коли закінчиться епідемія, люди відвернуться від нього, Коттара.

У щоденнику Тарру останні рядки, уже нерозбірливим почерком, присвячені саме йому. Зненацька Тарру занедужує, причому обома видами чуми одночасно. Докторові не вдається врятувати свого друга

Один раз лютневим ранком місто, нарешті оголошений відкритим, радіє й святкує закінчення страшного періоду. Багато хто, однак, почувають, що ніколи не стануть колишніми. Чуму внесла в їхній характер нову рису – якусь відчуженість

Один раз доктор Риэ, направляючись до Грана, бачить, як Коттар у стані божевілля стріляє по перехожих зі свого вікна. Поліції із трудом вдається його знешкодити. Гран же відновляє написання книги, рукопис якої наказав спалити під час своєї хвороби

Доктор Риэ, повернувшись додому, одержує телеграму, у якій говориться про кончину його дружини. Йому дуже боляче, але він усвідомлює, що в його стражданні відсутня несподіваність. Той же біль, що не припиняється, мучив його протягом декількох останніх місяців.

Вслухуючись у радісні лементи, що доносяться з вулиці, він думає про те, що будь-яка радість перебуває під загрозою. Мікроб чуми ніколи не вмирає, він десятиліттями здатний дрімати, а потім може наступити такий день, коли чуму знову розбудить пацюків і пошле їх здихати на вулиці щасливого міста

Е. В. Семина