Дія першої в Італії “ученої” комедії відбувається на острові Метеллино, у невизначені “античні” часи, У віршованому пролозі декларується, що сучасні автори цілком можуть потягати із древніми в майстерності, хоча італійська Мова поки уступає в благозвучності грецькому й латині
П’єса починається з того, що юнак Эрофило наказує своїм рабам відправлятися до Филострато й обурюється на впертість Неббья, якому явно не хочеться залишати будинок. Причини цієї колізії розкриваються в діалозі слуг. Неббья розповідає Джанде, що в живучі
Тепер закоханий молодик запустить руку в батьківське добро, а потім звалить провину на злощасного Неббья. У відповідь
У наступній сцені відбувається зустріч Эулалии й Кориски з Эрофило й Каридоро. Дівчини обсипають юнаків докорами – на клятви й подихи вони щедрі, але нічого не роблять, щоб визволити з неволі своїх коханих. Молоді люди скаржаться на скнарість батьків, але обіцяють діяти рішуче.
Каридоро підбиває Эрофило: якби його батько відлучився хоч на день, він би давно обчистив комори. Эрофило заявляє, що заради Эулалии готовий на всі й сьогодні ж звільнить неї за допомогою Вольпино. Закохані розходяться, углядівши Аукрано. Торговець живим товаром прикидає, як витягнути побільше грошей за дівиць.
Дуже до речі підкрутився корабель, що завтра або післязавтра відпливає в Сирію. Лукрано при свідках домовився з капітаном, щоб той взяв його на борт із усіма домочадцями й добром, – довідавшись про цьому, Эрофило розщедриться
Далі головна роль належить Вольпино й Фульчо – слугам молодих закоханих. Вольпино викладає свій план: Эрофило повинен викрасти з батьківської кімнати скринька, прикрашена золотом, і відразу заявити про пропажу бассаму. Тим часом приятель Вольпино, переодягнений купцем, вручить цю дорогу штучку звідникові як стан за Эулалию. Коли наскочить стража, Лукрано стане відмикатися, але хто ж йому повірить? Будь-якій дівиці красна ціна – п’ятдесят дукатів, скриня ж коштує не менше тисячі.
Звідника напевно посадять у в’язницю, а потім повісять або навіть четвертують – усім на втіху. Після деяких коливань Эрофило погоджується, і на сцену виходить ще один слуга – Траппола. Його наряджають в одяг Крисоболо, вручають скринька й відправляють до Лукрано.
Договір відбувається швидко, і Тралпола веде з будинку звідника Эулалию.
У цей час по вулиці прямує підпила компанія: рабам Эрофило дуже сподобалося в будинку Филострато, де ситно годують і щедро напувають. Тільки Неббья продовжує гарчати, передчуваючи, що справа добром не скінчиться й всі неприємності ПОСИПЛЮТЬСЯ на його голову. Побачивши Эулалию із Траппола й зміркувавши, що звідник продав неї, все дружно вирішують прислужити молодому хазяїнові й без праці відбивають дівчину, наставивши Траппола синців.
Вольпино вдається у відчай: стан залишився у звідника, а Эулалия викрадена невідомими розбійниками. Вольпино просить Эрофило насамперед визволити скриня, але все напрасно – безутішний юнак, забувши про усім, кидається на пошуки коханої. Лукрано ж тріумфує: за незначну дівку йому віддали скриня філігранної роботи, так до того ж набитий золотою парчею! Раніше звідник готувався до від’їзду тільки для годиться, але тепер цей виверт йому придасться – на світанку він покине Метеллино назавжди, залишивши з носом дурного купця
Вольпино попадає в пастку. Хитромудрий задум обернувся проти нього самого, і на довершення всіх нещасть додому вертається Крисоболо. Старий перебуває в тривозі, справедливо думаючи, що від марнотратного сина й продувних слуг нічого гарного чекати не можна.
Вольпино підтверджує гірші його підозри: осів Неббья недоглядів за хазяйською кімнатою, і відтіля винесли скриню спарчой.
Але справа ще можна поправити, оскільки крадіжку, зважаючи на все, зробив сусід-звідник. Крисоболо відразу посилає слугу до бассаму Критоне, своєму кращому Другові. Обшук приносить блискучі результати: скриня виявлена в будинку Лукрано. Вольпино вже готовий відсапатися, але/його підстерігає нове лихо: він зовсім забув, що в будинку як і раніше сидить Траппола в хазяйському каптані.
Старий з першого погляду довідається своє плаття. Траппола вистачають як злодія. Вольпино пізнає його – це всім відомий німий, котрий може пояснюватися тільки знаками. Тямущий Траппола починає розмахувати руками, а Вольпино перекладає: одяг Крисоболо подарував нещасному один зі слуг – високий, сухорлявий, з більшим носом і сивою головою. Під цей опис ідеально підходить Неббья, але отут Крисоболо згадує, як пійманий на місці злочину звідник кричав, нібито скриню вручив йому якийсь купець у багатому одязі.
Під погрозою шибениці Траппола знаходить дарунок мовлення й зізнається, що віддав скриню в стан за дівчину за наказом Эрофило й наущению Вольпино. Розлютований Крисоболо наказує закувати Вольпино в кайдани, а синові загрожує батьківським прокльоном
Тепер за справу береться Фульчо, якому не терпиться довести, що в хитрості він не поступиться нікому – навіть Вольпино. Для початку слуга Каридоро поспішає до Лукрано із дружньою радою нести якомога швидше ноги – украдена скриня знайдена при свідках, і бассам уже розпорядився підняти злодія. Нагнавши на звідника страху, Фульчо відправляється до Эрофило з оповіданням про те, що відбулося далі. Лукрано став благати про порятунок, і Фульчо, поламавшись якийсь час, відвів бідолаху до Каридоро, Той не відразу піддався на угоди, і Фульчо шепнув звідникові, що варто послати за Кориской – у її присутності син бассама стане сговорчивее. Усе зладилося відмінно: залишається виручити з лиха Вольпино й роздобути грошей для Лукрано, що хоче бігти, але не може, тому що залишився без гроша.
Фульчо йде до Крисоболо зі звісткою, що Эрофило вплутався у вкрай неприємну історію, однак бассам Критоне готовий по дружбі закрити очі на цю справу, якщо Лукрано не стане подавати скаргу. УМИЛОСТЛИВИТЬ звідника просто – треба лише заплатити йому за дівицю Эулалию, через яку розгорівся сир-бор. Старий скупар, скрепя серце, розстається із кругленькою сумою й погоджується, щоб у переговорах зі звідником брав участь Вольпино – на жаль, немає в будинку другого такого хитруна, а недотепу синка кожної обведе навколо пальця!
Наприкінці п’єси Фульчо з повною підставою йменує себе полководцем-тріумфатором: вороги повалені й осоромлені без усякого кровопролиття. Урятований від покарання Вольпино гаряче дякує соратникові. Эрофило радіє: завдяки Фульчо він одержав не тільки Эулалию, але й гроші на її зміст. А герой дня пропонує глядачам розійтися по будинках – Лукрано збирається дряпати, і свідки йому зовсім не потрібні
Е. Д. Мурашкинцева
(1 votes, average: 5.00 out of 5)