Справа, оказавшееся вкрай тяжким для комісара Мегрэ, почалося з анонімного листа: невідомий повідомляв про те, що незабаром відбудеться вбивство. Мегрэ відразу зауважує дорогий веленевий папір незвичайного формату. Завдяки цій обставині вдається швидко з’ясувати, що лист був відправлений з будинку адвоката Эмиля Парандона, фахівця з морського права. Навівши необхідні довідки, комісар з’ясовує, що Парандон зробив дуже вигідну партію: він одружений на одній з дочок Гассена де Болье, голови касаційного суду
Мегрэ дзвонить Парандону
Мадам Парандон
Покоївка Ліза й дворецький Фердинанд живуть у будинку, куховарка й прибиральниця ввечері йдуть. Парандон надає Мегрэ повну волю – всім службовцем буде запропоновано відверто відповідати на будь-які питання комісара,
Мегрэ намагається не занадто поширюватися про цю справу. Йому небагато соромно за те, що він займається дрібницями. Немає підстав підозрювати, начебто в будинку Парандона назріває Драма – на вид всі тут чинно, розмірено, упорядкування.
Проте комісар знову відправляється до адвоката. Мадемуазель Bar відповідає на його питання зі стриманим достоїнством. Вона відверто зізнається, що в них з патроном бувають хвилини близькості, але завжди уривками, оскільки в будинку занадто багато людей.
Мадам Парандон, можливо, знає про цей зв’язок – один раз вона зайшла в кабінет чоловіка в досить невідповідний момент. Кімната самої секретарки – теперішній прохідний будинок, а мадам просто всюдисуща. Ніколи не знаєш, коли вона з’явиться – за її наказом підлоги скрізь застелені килимами
У поліцію приходить другий анонімний лист: невідомий попереджає, що в результаті неспритних дій комісара злочин може відбутися з години на годину. Мегрэ знову зустрічається із секретаркою – йому подобається ця розумна, спокійна дівчина. Вона явно закохана у свого патрона й думає, що небезпека загрожує саме йому. У будинку всіма справами заправляє мадам Парандон. З Дочерью в неї відносини погані – Бэмби вважає батька жертвою матері.
Можливо, у цьому є частка істини: сімейство Гассенов узяло гору над Парандонами – ні рідні, ні друзі адвоката тут фактично не бувають. Гюс обожнює батька, але соромиться виявляти свої почуття
Мегрэ починає усе сильніше тривожитися. Він уже знає, що в про6оих чоловіка й жінки є зброя. Мадам Парандон, з якої він поки не розмовляв, сама дзвонить у поліцію. Їй не терпиться освітити комісара щодо чоловіка: нещасний Эмиль народився недонесеним – він так і не зумів стати повноцінною людиною. От уже двадцять років вона намагається захистити його, але він усе глибше йде в себе й повністю відгородився від миру.
Подружні відносини довелося припинити рік назад – після того, як вона застала чоловіка із цією дівкою-секретаркою. А його маніакальний інтерес до однієї зі статей кримінального кодексу – хіба це не психоз? Їй стало страшно жити в цьому будинку
Мегрэ знайомить із помічниками адвоката й слугами. Жюльен Бод затверджує, що про зв’язок патрона з мадемуазель Ваг відомо всім. Це дуже славна дівчина. Майбутній драматург уважає, що йому повезло: подружня пара Парандонов – готові персонажі п’єси.
Вони зустрічаються в коридорі, немов перехожі на вулиці, а за столом сидять, як незнайомі люди в ресторані. Рене Тортю поводиться дуже стримано й лише зауважує, що на місці патрона вів би більше діяльне життя. Дворецький Фердинанд відверто йменує мадам Парандон стервом і скажено хитрою бабою. Щиросердечному хазяїнові з Нею не повезло, а розмови про його божевілля – повна нісенітниця
Мегрэ одержує третє послання: анонім заявляє, що комісар фактично спровокував убивцю. У будинку встановлюється постійне спостереження: уночі чергує інспектор Лалуэнт, ранком його поміняє Жанвье. Коли лунає дзвінок, у Мегрэ мимоволі стискується серце.
Жанвье повідомляє про вбивство. Із чоловіками Парандон усе в порядку – зарізана мадемуазель Bar.
Разом зі слідчою бригадою Мегрэ поспішає в знайомий будинок. Жюльен Бод плаче, не соромлячись сліз, самовпевнений Рене Тортю явно подавлений, мадам Парандон, за словами покоївки, ще не виходила зі спальні. Установлено, що дівчині перерізували горло приблизно о пів на десяту.
Вона добре знала вбивцю, оскільки Продовжувала спокійно працювати й дозволила взяти гострий ніж зі свого власного стола. Комісар відправляється до адвоката – той сидить у повній прострації. Але коли з’являється мадам Парандон із благанням зізнатися в убивстві, маленький адвокат починає в сказі тупотіти ногами – до повного задоволення своєї дружини
Після її відходу в кабінет уривається Гюс із явним наміром захистити батька від Мегрэ. Комісар уже догадався, хто автор таємничих анонімних листів – це була чисто хлоп’яча витівка. Після розмови з Бэмби підтверджується й інше припущення Мегрэ;
Діти тяготяться тим способом життя, що нав’язує їм мати. Але Бэмби, на відміну від брата, уважає Парандона ганчіркою й недолюблює мадемуазель Bar.
Допит мадам Парандон комісар залишає напоследок. Вона повторює, що прийняла на ніч снотворне й прокинулася біля дванадцяти, Убивство, безумовно, зробив чоловік – імовірно, ця дівиця шантажувала його. Втім, він міг це зробити й без приводу, тому що одержимо страхом хвороби й смерті – недарма він відмовляється мати справа з людьми свого кола
Тим часом інспектор Люка опитує мешканців будинку навпроти. Серед них є інвалід, що цілими днями просиджує у вікна. З його квартири прекрасно видна вітальня Парандонов.
Мадам виходила біля половини десятого – її повинна була бачити зайнята збиранням покоївка. Приперта до стіни Ліза більше не відмикається й просить прощення в господарки
У туалетному ящику Мегрэ знаходить маленький браунінг. Коли мадам Парандон вийшла, револьвер лежав у неї в кишені халата. Швидше за все, у той момент вона збиралася застрелити чоловіка, але потім їй спала на думку інша думка.
Убивши секретарку, вона могла не тільки нанести йому удар, але й викликати на нього всі підозри. Револьвер не знадобився, оскільки на столі в Антуанетти лежав гострий ніж для зачищення помилок
Розпорядившись доставити підозрювану на набережну Орфевр, Мегрэ знову заходить до адвоката – у Парандона є привід детальніше простудіювати статтю шістдесят четверту. У машині комісар згадує жахаючу по своїй розпливчастості формулювання: “Немає злочину, якщо під час здійснення діяння обвинувачуваний міг божевілля або був примушений до тому силою, що він не міг протистояти”.
Е. Д. Мурашкигщева