Поема “Мідний вершник” була написану Пушкіним в 1833 році. У ній автор уперше в російській літературі противопоставив державу, уособлена в образі Петра І, і людини з його личними інтересами й переживаннями. Реформи Петра І у російської історії були глибоким і всеосяжним перікоміром, що не міг відбутися легко й безболісно.
Цар жадав від народу віддачі всіх сил для достижения намічених їм цілей, а це визивало ремство й невдоволення. Таке ж неоднозначное відношення було й до улюбленому дітищу Петра – Петербургові Місто персоніфікувало
Ще одним нещастям Петербурга були страшні повені, які руйнували будинку й несли человеческие життя. Ладу місто на березі Финского затоки, на болоті, Петро совершенно не піклувався про майбутніх жителів своєї столиці. Петербург був побудований “на зло гордовитому сусідові” і природі. І стихія немов мстила людям за їх деяния.
В “Мідному вершнику” Пушкін описивает одне з найстрашніших
Лотки під мокрою завісою, Уламки хатин, бревни, покрівлі, Товар запасливої торгівлі, Пожитки блідої вбогості, Грозою знесені мости, Труни з розмитого цвинтаря Пливуть по вулицях! У поемі два головних герої: Петро І, що персоніфікує собою держава, і бедний чиновник Євгеній. Він нащадок знатного, але збіднілого роду.
Це працьовитий парубок, которий хоче своїми руками влаштувати своє щастя. У нього є наречена, що він любить і на якій, одержавши гарне місце, хоче женитися: Пройде, бути може, рік-іншої – Доручу сімейство наше И виховання хлопців… І станемо жити, і так до труни Рука з рукою дійдемо ми обоє, И онуки нас поховають…
Але його мріям не призначено збутися, тому що Параша разом зі своєю матір’ю погибает під час повені. Сам же Евгеній божеволіє, не перенесучи душевних потрясінь. Божевільний, він бродить по місту й один раз виявляється біля памятника Петру І. Це Мідний Вершник. І Євгенію стає ясно, хто був виновником загибелі його нареченої, його разбитого життя й щастя.
Він кидає виклик: “Добро, будівельник чудотворний!
– Шепнул він, злобливо затремтівши, – Ужо тобі!.. “. И раптом божевільному здається, що грізний цар залишає скелю й скакає за ним, щоби покарати за зухвалість: И у всю ніч безумець бедний, Куди стопи не обертав, За ним усюди Вершник Мідний З важким тупотом скакав. Після цієї страшної ночі Євгеній намагався стороною обходити це месте, а якщо проходив мимо, те “картуз зношений симал, збентежених очей не піднімав”. Іншими словами, він звершенно знищений і роздавлений государством, уособленням якого був Петро І. Закінчується поема загибеллю Евгения: його знайшли мертвим біля разва будинку, щолився, Параші. Євгеній является однієї з мимовільних жертв справи Петра, а цар – непрямим винуватцем загибелі героя.
Пушкіна співчуває Евгению, він називає його нещасним, лихним, але фінал поеми є гімном державності, гімном Петру І – самому потужному з росіян самодержцев, засновникові нової столиці, сблизившей Росію із Заходом. Пушкіна завжди залучала фігура Петра І, йому він присвятив безліч своїхніх добутків, і думки критиків про те, на чиїй стороні Пушкін, разоз. Одні вважали, що поет обосновал право держави розпоряджатися життям людини, і стає на сторона Петра, тому що розуміє не обходимость і користь його перетворень. Інші вважають жертву Євгенія непроправданной.
Мені ж здається, що Пушкин уперше в російській літературі покизал всю трагічність і нерозв’язність конфлікту між державою й відділовою особистістю
(1 votes, average: 5.00 out of 5)