Можна не довіряти афоризмам, але вислів А.-Е. Екзюпері “Усі ми родом із нашого дитинства” підтверджений усім життя Оскара Уайльда. Батьківський будинок у Дубліні був відкритий для європейських знаменитостей і відзначався вільними на той час порядками. Так само і добрий хлопчик Оскар був не такий, як його однолітки – і в школі, і в Оксфорді.
Таким він був майже до кінця свого життя. І тільки Рединзька в’язниця виправила становище: вона зламала свого невільника. Бо ж Уайльд завжди порушував встановлені норми заради краси, такої, якою
Так почався “Портрет Доріана Грея”.
Нема потреби переказувати фабулу твору, бо вона вкладається у декілька слів: створено портрет, який переймає на себе роки й вчинки Доріана Грея. Два герої – Доріан і лорд Генрі – понад усе ставлять саме красу. І коли життя суперечить їхнім естетичним переконанням,
“Як це сумно! – промурмотів раптом Доріан Грей, який все ще не відвертав очей від свого портрета. – Як сумно! Я постарію, стану огидною потворою. А мій портрет буде вічно молодий. Він ніколи не стане старший, ніж цього червневого дня…
Ох, якби могло бути навпаки! Якби старів цей портрет, а я назавжди залишався молодим! За це… я віддав би усе на світі. Так, нічого не пожалів би!
Душу б віддав за це”. Здавалося, порожні людські балачки, проте це виявляється програмою життя. Він не хоче любити просто дівчину: вона повинна бути великою актрисою, тобто, пробачте на слові, мати “естетичну цінність”, а не життєву. І вперше на портреті Доріана Грея з’явилася жорстка зморшка. І найбільше переживання в аматора краси викликала не смерть дівчини, а неестетичні подробиці дій слідчих у газеті. І коли Доріан убиває творця чарівного портрета, його найбільше непокоїть знов неестетичний вигляд мертвого тіла при денному освітленні. Але вбивство залишається вбивством так само, як вина перед Сибілою – виною.
Підмінити реальне життя мрією, хоч би якою красивою, не вийде. І приходить кара того самого часу, коли головний герой вирішив позбутися портрета І почати нове життя. Мистецтво не було дзеркалом, воно стало відбитком становлення людини як особистості і як члена суспільства…
Автор роману “Портрет Доріана Грея” висвітлює важливі проблеми, пов’язані з культурним, соціальним та міжособистісним аспектами людських взаємовідносин. Зокрема, Оскар Уайльд через створені ним художні образи розкриває взаємозв’язок між мистецтвом і внутрішнім світом людини. Наприклад, на думку художника Безіла мистецтво – це певне дзеркало людської душі, воно відбиває почуття спрямування, а також моральні якості людини. Митець ніби вкладає частинку власної душі у свій твір, тому тут слушним є вираз: “Який творець, таке і творіння”.
Безіл каже про портрет Доріана Грея: “В це полотно я вклав надто багато душі, надто багато самого себе”. Іншими словами, автор хотів показати, що те, що створюють люди, красномовно свідчить про їх духовний світ.
Але майбутнє будь-якого творіння визначає не творець, а власник цього творіння. Доріан поклав тягар, увесь бруд свого серця на свій портрет. Він ніс цей тягар аж до смерті власника, після якої повернувся у первісний вигляд.
У тісному зв’язку з цією думкою пов’язаний й образ лорда Генрі. Він теж був своєрідним творцем – творцем душі Доріана. Його інструментом була хибна філософія, яка штрих за штрихом будувала характер молодої людини.
Автор роману показує наскільки сильно можуть впливати на людську душу руйнівні філософські ідеї, виражені у привабливих та захоплюючих формах, що полонять розум незвичайною новизною і таємністю, але ж в той самий час підточують зсередини недосвідчене та неспокушене злом серце.
Це набувало особливого значення у житті Доріана Грея, який жадав чогось нового й таємного, виявляв допитливість до усіх боків життя.
Лорд Генрі заспокоював його сумління, змушував не дуже піклуватися про мораль і таким чином Доріан Грей почав своє падіння у безодню. Сам він, відчуваючи в деякій мірі на собі вплив свого друга, лорда Уоттона називає його теорії “захоплюючими, але отруйливими”.
Надалі з оповіді ми бачимо, що молодий Доріан усе-таки не зміг встояти під сильним натиском отруйливої філософії порочного, сповненого егоїзму лорда Генрі. Ймовірно, що у Доріана Грея залишалась ще можливість зупинити своє падіння, коли після самогубства Сибілли Вейн він з великим тягарем на серці розмірковував про своє ставлення до дівчини, яке призвело до трагічного кінця.
Доріан Грей визнає свою жорстокість до Сибілли у розмові з лордом Генрі, але останній залишається вірним самому собі та знову виконує функцію руйнівника душі Доріана, жахливо спрощуючи трагедію жіночих почуттів, стверджуючи, що своєю смертю вона лише виконала свою останню роль актриси. Доріан Грей не зміг нічого протипоставити цій хижацький філософії лорда, вже у розмові з Безілом виносить собі вирок: “Я такий, який я є – і нічого тут не вдієш”. Визнаючи свою порочність, Доріан не схотів або ж не знайшов в собі достатньо мужності змінити себе на краще.
Крок за кроком Доріан Грей перетворюється з людини, яка має добре й чисте серце, на егоїста та злочинця. Це відбувається поступово: спочатку він піддається впливу аморальної людини, потім, усвідомлюючи свою порочність, відмовляється від виправлення. Пізніше він знехтує своєю репутацією й докорам Безіла, який зауважував, що Доріан негативно впливає на оточуючих.
Таким чином, Доріан Грей, головний герой роману Оскара Уайльда, наближається до знищення власної душі.
Оскар Уайльд підкреслює також думку, що не тільки краса, а навіть характер людини, її духовні якості досить непостійні. Тільки сумління здатне контролювати її життя, її вчинки і хоч не виправляти їх, але докоряти за них. Людина живе доти, доки живе її сумління, яке здатна знищити тільки вона сама.
Оскільки символом сумління Доріана Грея у романі стає його власний портрет, саме тому Доріан вмирає тоді, коли його знищує.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)