І. С. Тургенєв відобразив у своєму романі “Батьки і діти” конфлікт, що виник між двома соціально-політичними таборами в Росії 60-х років XІX століття. Виразником ідей демократів-різночинців став Євгеній Базаров. Йому у романі протипоставлене ліберальне дворянство, найбільш яскравим представником якого є Павло Петрович Кірсанов.
Для того щоб відбити конфлікт переломного в житті Росії часу в усій його повноті, Тургенєв зіштовхує цих двох героїв. “Хто є Базаров?” – запитують Кірсанови у Аркадія і чують відповідь: “Нігіліст”.
Між ними завжди виникали протиріччя. “У нас ще буде сутичка із цим лікарем, я це передчуваю”, – говорить Кірсанов.
Давайте ближче познайомимося з головними героями роману. Павло Петрович Кірсанов – син бойового генерала 1812 року. Закінчив пажеський корпус. Зовні це людина з гарною особою, по юнацькі
Аристократ, англоман, він був самовпевнений, сам себе балував. Живучи в селі у брата, Павло. Петрович зберіг аристократичні звички (носив англійський костюм і лакові. півчобітки).
Базаров – онук дячка, син повітового лікаря. У цій людині відчувається сила, енергія. Говорить він “мужнім голосом”, ясно й просто.
Хода Базарова “тверда й стрімко смілива”. В цілому в зовнішності Базарова Тургенєв підкреслює його інтелектуальний початок. Який же світогляд цих героїв роману? Павло Петрович Кірсанов глибоко переконаний, що право на провідне положення в суспільстві аристократи завоювали не походженням, а моральною гідністю і справами (“Аристократія дала волю Англії й підтримує її”), тобто моральні норми, вироблені аристократами, – опора людської особистості. Кірсанов вважає, що без принципів можуть жити лише аморальні люди.
Разом з тим ми бачимо, що принципи Павла Петровича ніяк не співвідносяться з його справами – життя типового представника аристократичного суспільства проходить у ледарстві. На відміну від нього Базаров приймає тільки те, що корисно (“Мені скажуть справу – я погоджуся”. “У теперішній час корисніше всього заперечення – ми заперечуємо”). Безперервна праця на благо суспільства є змістом життя Базарова. Тургенєв розкриває характер його роботи: “Базаров привіз із собою мікроскоп і по годинами з ним возився”, він проводить “фізичні й хімічні досвіди”, тобто продовжує в Марьїно свої наукові заняття.
Важливими рисами світогляду Базарова є його атеїзм і матеріалізм.
У суперечках з Павлом Петровичем Базаров доводив необхідність заперечення способу життя. На питання, що ж він заперечує, дає коротку відповідь: “Все”. Кірсанов не визнавав такої життєвої позиції, що й з’явилося основою ворожості героїв.
Молоді люди прийшли руйнувати й викривати, а побудовою займеться хтось інший. “Ви все заперечуєте, або, виражаючись вірніше, ви все руйнуєте. Так адже потрібно й будувати”, – говорить Євгенієві Кірсанов. “Це вже не наша справа. Сперше потрібно місце розчистити”, – відповідає Базаров. При деякій зовнішній схожості в поглядах Павла Петровича і Базарова на народ, у головному вони розходяться.
Павлу Петровичу релігійність народу, життя по заведеним дідами порядкам здаються споконвічними й коштовними рисами народного життя, розчулюють його. Базарову ж ці якості ненависні: “Народ думає, що, коли грім гримить, це Ілля-пророк у колісниці по небу роз’їжджає. Що ж? Мені погодитися з ним?” Ті самі риси, властиві народному життю, і називаються героями роману по-різному, і по-різному оцінюються. Павло Петрович говорить: “Він (народ) не може жити без віри”.
Базаров же вважає, що “грубе марновірство його душить”. Вони сперечаються також про поезію, мистецтво, філософію. Базаров вражає й дратує Кірсанова своїми холоднокровними думками про заперечення особистості, всього духовного. З погляду Базарова, “читати Пушкіна – загублений час, займатися музикою смішно, насолоджуватися природою – безглуздо”. Як щирий матеріаліст, він сприймає природу як “майстерню”, а “людина в ній працівник”. “Я вмру, і з мене лопух рости буде”, – прагматично говорить Базаров.
Павло Петрович, навпроти, любується природою, любить мистецтво. Максималізм Базарова, який вважає, що можна і потрібно у всьому покладатися тільки на власний досвід і власні відчуття, приводить до заперечення мистецтва, оскільки мистецтво саме і являє собою узагальнення й художнє осмислення чужого досвіду. Нігіліст вважає, що мистецтво (і література, і живопис, і музика) розм’якшує душу, відволікає від справи.
Все це “романтизм”, “нісенітниця”. Базарову здавалося блюзнірським “тлумачити” про мистецтво, “несвідому творчість”, коли “йдеться про хліб насущний”. У суперечках Павла Петровича Кірсанова і Базарова хочеться зайняти сторону то одного, то іншого. Мені здається, що обидва цих героїв Тургенєва в чомусь були праві, а в чомусь помилялися.
Але в цілому Базаров, що персоніфікує молоде покоління, має переваги: в нього є новизна думок, висока працездатність, самовіддача. Простим людям він ближче, адже тягнуться ж до нього люди. (Базаров “володів особливим вмінням збуджувати до себе довіру в людях нижчих, хоча він ніколи не потурав їм і не обходився з ними недбало”, пише Тургенєв). Принципи та ідеали батьків відходять у минуле.
Особливо наочно це показано в сцені дуелі Кірсанова й Базарова.
“Дуель, – писав Тургенєв, – введена для наочного доказу порожнечі елегантно-дворянського лицарства, виставленого збільшено комічним”.
І Павло Петрович Кірсанов, і Базаров зображені Тургенєвим як неабиякі особистості. В силу обставин вони стали виразниками ідей двох різних епох, а також різних соціальних таборів – аристократичного і революційно-демократичного. Саме тому виниклий між ними конфлікт настільки глибокий.
На його прикладі Тургенєв наочно показує нам животрепетні проблеми 60-х років XІX століття. Майстерність автора роману “Батьки і діти” дозволяє нам відчути атмосферу цього переломного в житті Росії часу.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)