Створюючи образи Манилова, Коробочки, Ноздрева, Собакевича, Плюшкина, Гоголь прибігає до загальних прийомів реалістичної типізації – зображення села, панського будинку, портрета хазяїна, кабінету, розмови про міських чиновників і Мертві душі… У тих випадках, коли це необхідно, з’являється перед нами й біографія персонажа
Отже, відправимося за героєм поеми “Мертві душі” Чичиковим у Н. З перших же сторінок добутку ми відчуваємо захопливість сюжету, тому що читач не може припустити, що після зустрічі Чичикова з Маниловим будуть
Однак у центр уваги Гоголь поставив образ Коробочки, тому що вона є своєрідним єдиним початком всіх персонажів. По думці Гоголя це символ “людини-коробочки”,
Тема викриття чиновництва проходить через всю творчість Гоголя: вона виділяється й у збірнику “Миргород”, і в комедії “Ревізор”. У поемі “Мертві душі” вона переплітається з темою кріпосництва
Особливе місце в поемі займає “Повість про капітана Копейкине”. Вона сюжетно пов’язана з поемою, але має велике значення для розкриття ідейного змісту добутку. Форма розповіді надає повести життєвий характер: вона викриває уряд.
Миру “мертвих душ” у поемі протипоставлений ліричний образ народної Росії, про яку Гоголь пише з любов’ю й замилуванням.
За страшним миром поміщицької й чиновницької Росії Гоголь почував душу російського народу, що і виразив в образі швидко, що несеться вперед трійки, що втілює в собі сили Росії: “Чи не так і ти, Русь, що жвава, необгонимая Трійка несешся?” Отже, ми зупинилися на тім, що зображує Гоголь у своєму добутку. Він зображує соціальну хворобу суспільства, але також варто зупинитися на тім, як вдається це зробити Гоголеві
По-перше, Гоголь користується прийомами соціальної типізації. У зображенні галереї поміщиків уміло сполучить загальне й індивідуальне. Практично всі його персонажі статичні, вони не розвиваються (крім Плюшкина й Чичикова), відбиті автором як результат.
Цей прийом підкреслює ще раз, що всі ці Манилови, Коробочки, Собакевичи, Плюшкини і є мертві душі. Для характеристики своїх персонажів Гоголь використає й улюблений прийом характеристику персонажа через деталь. Гоголя можна назвати “генієм деталізації”, так точно часом деталі відбивають характер і внутрішній мир персонажа. Чого коштує наприклад, опис маєтку й будинку Манилова! Коли Чичиков в’їжджав у маєток Манилова, він звернув увагу на зарослий англійський ставок, на похилу альтанку, на бруд і запустіння, на шпалери в кімнаті чи Манилова те сірі, чи те блакитні, на обтягнуті рогожею два стільці, до яких так і не доходять руки в хазяїна.
Всі ці й ще багато інших деталей підводять нас до головної характеристики, зробленої самим автором: “Ні те, ні рє, а чорт знає що таке!” Згадаємо Плюшкина, цю “діру на людстві”, що втратив навіть підлогу свій. Він виходить до Чичикову в засаленому халаті, на голові якась немислима хустка, скрізь запустіння, бруд, старість. Плюшкин крайній ступінь деградації. І все це передається через деталь, через тіі життєві дрібниці, якими так захоплювався А. С. Пушкін: “Ще в жодного письменника не було цього дарунка виставляти так яскраво вульгарність життя, уміти окреслити в такій силі вульгарність вульгарної людини, щоб весь той дріб’язок, що вислизає з очей, мигнула б крупно в очі всім”.
Головна тема поеми це доля Росії: її минуле, сьогодення й Майбутнє. У першому томі Гоголь розкрив тему минулого батьківщини. Задумані ним другий і третій томи повинні були оповідати про сьогодення й майбутнє Росії.
Цей задум можна зрівняти із другою й третьою частинами “Божественної комедії” Данте: “Чистилище” і “Рай”. Однак цим задумам не призначено було здійснитися: другий тім виявився невдалим по ідеї, а третій так і не був написаний. Тому поїздка Чичикова й залишилася поїздкою в невідомість.
Гоголь губився, замислюючись про майбутнє Росії: “Русь, куди ж ти несешся? Дай відповідь! Не дає відповіді”.
Експозиція, що традиційно розташовується на початку добутку, в “Мертвих душах” перенесена в її кінець. Таким чином, одинадцята глава є як би неформальним початком поеми й формальним її кінцем. Поема ж починається з розвитку дії: Чичиков починає свій шлях до “придбання”.
Трохи незвичайним виглядає й жанр добутку, що сам автор визначає як епічну поему. Високо оцінивши ідейні й художні вартості “Мертвих душ”, В. Г. Бєлінський, приміром, дивувався, чому Гоголь назвав цей добуток поемою: “Цей роман, чомусь названий автором поэмою, являє собою добуток, настільки ж національне, скільки й високомистецьке”.
Побудова “Мертвих душ” відрізняється логічністю й послідовністю. Кожна глава завершена тематично, вона має своє завдання й свій предмет зображення. Крім того, деякі з них мають подібну композицію, наприклад, глави, присвячені характеристикам поміщиків.
Вони починаються з опису пейзажу, садиби, будинку й побуту, зовнішності героя, потім показаний обід, де герой уже діє. І завершення цієї дії відношення поміщика до продажу мертвих душ. Така побудова глав давало можливість Гоголеві показати, як на грунті кріпосництва складалися різні типи поміщиків і як кріпосне право в другій чверті XIX століття, у зв’язку з ростом капіталістичних сил, приводило поміщицький клас до економічного й морального занепаду
На противагу авторському тяжінню до логіки в “Мертвих душах” усюди б’є в очі абсурд і алогізм. За принципом алогізму вибудувані багато образів поеми, абсурдні дії й учинки героїв. Прагнення пояснити факти і явища на кожному кроці зіштовхується з необьяснимим і неконтрольованим розумом.
Гоголь показує свою Русь, і ця Русь абсурдна. Божевілля тут заміняє зтравий зміст і тверезий розрахунок, нічого не можна пояснити до кінця, і життям керує абсурд і нісенітниця
У контексті всього добутку, у розумінні його задуму, у композиції й розвитку сюжету велике значення мають ліричні відступи й вставні новели. Дуже важливу роль грає “Повість про капітана Копейкине”. Не зв’язана по своєму змісті з основним сюжетом, вона продовжує й поглиблює основну тему поеми тему омертвіння душі, царства мертвих душ. В інших ліричних відступах перед нами з’являється письменник-громадянин, що глибоко розуміє й почуває всю силу своєї відповідальності, жагуче люблячу свою Батьківщину, і страждаючою душею від неподобства й безладь, які оточують його і які діються всюди на його улюбленій і багатостраждальній Батьківщині
Зміст першого тому Гоголь узагальнює в маленькій лаконічній притчі про Кифе Мокійовича й Мокие Кофовиче. Вона здобуває особливе, ключове значення для сприйняття всієї поеми. Її герої виростають у символ узагальнюючого значення, вони концентрують у собі найважливіші риси й властивості всіх інших персонажів “Мертвих душ”.
Макрокомпозиція поеми “Мертві душі”, тобто композиція всього задуманого добутку, підказана Гоголеві безсмертною “Божественною комедією” Данте: перший тім пекло кріпосницької дійсності, царство мертвих душ; другий чистилище; третій рай. Цей задум залишився нездійсненим. Вед написавши перший тім, Гоголь не поставив крапки, вона залишилася за обрієм незакінченого добутку. Не зміг письменник провести свого героя через чистилище й показати російському читачеві прийдешній рай, про яке мріяло всю життя
(1 votes, average: 5.00 out of 5)