КОЛОНІЗАЦІЯ КРАЇНИ ЯК ОСНОВНИЙ ФАКТ РОСІЙСЬКОЇ ІСТОРІЇ. ПЕРІОДИ РОСІЙСЬКОЇ ІСТОРІЇ ЯК ГОЛОВНІ МОМЕНТИ КОЛОНІЗАЦІЇ

Ми говорили про наукові завдання вивчення місцевої історії. Ми знайшли, що основне завдання такого вивчення – пізнання природи й дії історичних сил у місцевих сполученнях суспільних елементів. Тепер, керуючись цим завданням, установимо план курсу. Протягом всієї нашої історії спостерігаємо кілька форм або ськладів гуртожитку, преемственно в ній що змінилися.

Ці форми гуртожитку створювалися різними сполученнями суспільних елементів. Основну умову, що направляла зміну цих форм, полягало у своєрідному відношенні населення до країни

– відношенні, що діяло в нашій історії цілі століття, що діє й досі.

КОЛОНІЗАЦІЯ, ЯК ОСНОВНИЙ ФАКТ. Велика східноєвропейська рівнина, на якій утворилася російська держава, на початку нашої історії не є на всьому своєму просторі заселеної тим народом, що досі робить її історію. Наша Історія відкривається тим явищем, що східна галузь слов’янства, потім разросшаяся в російський народ, вступає на російську рівнину з одного її кута, з південно-заходу, зі схилів Карпат. У продовження багатьох століть цього слов’янського населення було далеко недостатньо, щоб суцільно з деякою рівномірністю зайняти всю рівнину.

Притім

за умовами свого історичного життя й географічної обстановки воно поширювалося по рівнині не поступово шляхом народження, не розселяючись, а переселяючись, переносилося пташиними перельотами із краю в край, залишаючи насиджені місця й сідаючи на нові. При кожному такому пересуванні воно ставало під дію нових умов, що випливали як з фізичних особливостей новозайнятого краю, так і з нових зовнішніх відносин, які зав’язувалися на нових місцях. Ці місцеві особливості й відносини при кожному новому розміщенні народу повідомляли народного життя особливий напрямок, особливий ськлад і характер. Історія Росії є історія країни, що колонизуется.

Область колонізації в ній розширювалася разом з державною її територією. Те падаючи, те піднімаючись, цей віковий рух триває до наших днів. Воно підсилилося зі ськасуванням кріпосного права, коли почався відлив населення із центральних чорноземних губерній, де воно довго штучно згущалося й насильно затримувалося.

Звідси населення пішло різнобічними струменями в Новоросію, на Кавказ, за Волгу й далі за Каспійське море, особливо за Урал у Сибір, до берегів Тихого океану. У другій половині XIX в., коли тільки починалася російська колонізація Туркестану, там установилося вже понад 200 тисяч росіян і в тому числі близько 100 тисяч утворили до 150 сільських поселень, що ськлалися із селян-переселенців і значних островів, що місцями представляють, майже суцільного землеробського населення. Ще напруженіше переселенський потік у Сибір.

Офіційно відомо, що щорічне число переселенців у Сибір, до 1880-х років не перевищувало 2 тисяч чоловік, а на початку останнього десятиліття минулого століття досягло до 50 тисяч, з 1896 р. завдяки Сибірській залізниці зросло до 200 тисяч чоловік, а за два з половиною року (з 1907 по липень 1909 р.) у Сибір пройшло близько 2 мільйонів переселенців. Все це рух, що йде переважно із центральних чорноземних губерній Європейської Росії, при щорічному півторамільйонному приросту її населення поки ще здається малозначним, не дає себе почувати відчутними поштовхами; але згодом воно неминучо відгукнеться на загальному положенні справ немаловажними наслідками.

ПЕРІОДИ РОСІЙСЬКОЇ ІСТОРІЇ ЯК ГОЛОВНІ МОМЕНТИ КОЛОНІЗАЦІЇ. Так переселення, колонізація країни була основним фактом нашої історії, з яким у близькому або віддаленому зв’язку стояли всі інші її факти. Зупинимося поки на самому факті, не стосуючись його походження. Він і ставив російське населення у своєрідне відношення до країни, що змінювалося протягом століть і своєю зміною визивавшее зміну форм гуртожитку. Цей факт і послужить підставою плану курсу.

Я ділю нашу історію на відділи або періоди по спостережуваним у ній народним пересуванням. Періоди нашої історії – етапи, послідовно пройдені нашим народом у занятті й розробці країни, що дісталася йому, до самої тої пори, коли, нарешті, він за допомогою природного народження й поглинання зустрічних інородців поширився по всій рівнині й навіть перейшов за її межі. Ряд цих періодів – це ряд привалів або стоянок, якими переривався рух російського народу по рівнині й на кожній з яких наш гуртожиток устроялось інакше, чим воно було влаштовано на колишній стоянці. Я перелічу ці періоди, указуючи в кожному з них пануючі факти, з яких один – політичний, інший – економічний, і позначаючи при цьому та область рівнини, на якій у даний період зосереджувалася маса російського населення, – не все населення, а головна маса його, що робила історію. Приблизно c VIII в. нашої ери, не раніше, можемо ми стежити з деякою впевненістю за поступовим ростом нашого народу, спостерігати зовнішню обстановку й внутрішню будову його життя в межах рівнини.

Отже, з VIII до XIII в. маса російського населення зосереджувалася на середньому й верхньому Дніпру з його припливами й з його історичним водним продовженням – лінією Ловать – Волхов. Все це час Русь політично розбита на окремі більш-менш відособлені області, у кожній з яких політичним і господарським центром є велике торговельне місто, перший улаштовувач і керівник її політичного побуту, що потім зустрів суперника в сторонньому князі, але й при ньому не втрачав важливого значення. Пануючий політичний факт періоду – політичне дроблення землі під керівництвом міст.

Пануючим фактом економічного життя в цей період є зовнішня торгівля з викликаними нею лісовими промислами, звіроловством і бортництвом (лісовим бджільництвом). Це Русь Дніпровська, городовая, торговельна. З XIII до середини XV в. приблизно серед загального розброду й розриву народності головна маса російського населення є на верхній Волзі з її припливами. Ця маса залишається роздробленої політично вже не на городові області, а на князівські долі.

Доля – це зовсім інша форма політичного побуту. Пануючий політичний факт періоду – питоме дроблення Верхньоволзької Русі під владою князів. Пануючим фактом економічного життя є сільськогосподарська, тобто землеробська, експлуатація алаунського суглинку за допомогою вільної селянської праці. Це Русь Верхньоволзька, питомо-князівська, вільна-землеробська.

З половини XV до другого десятиліття XVII в. головна маса російського населення з області Верхньої Волги розтікається на південь і схід по донському й средневолжському чорнозему, образуя особливу галузь народу – Великороссию, що разом з населенням розширюється за межі Верхнього Поволжя. Але, розпливаючись географічно, великоросійське плем’я вперше з’єднується в одне політичне ціле під владою моськовського государя, що править своєю державою за допомогою боярської аристократії, що утворилася з колишніх питомих князів і питомих бояр. Отже, що панує політичний факт періоду – державне об’єднання Великороссии. Пануючим фактом життя економічної залишається сільськогосподарська розробка старого верхньоволзького суглинку й новозайнятого средневолжського й донського чорнозему за допомогою вільної селянської праці; але його воля починає вже соромитися в міру зосередження землеволодіння в руках служивого стану, військового класу, вербуемого державою для зовнішньої оборони.

Це Русь Велика, Моськовська, царсько-боярська, військово-землевласницька. З початку XVII до половини XIX в. російський народ поширюється по всій рівнині від морів Балтійського й Білого до Чорного, до Кавказького хребта, Каспію й Уралу й навіть проникає на південь і схід далеко за Кавказ, Каспій і Урал. Політично всі майже частини російських народностей з’єднуються під однією владою: до Великороссии примикають одна за інший Малороссия, Белороссия й Новоросія, образуя Всеросійську імперію. Але ця всеросійська влада, що збирає, діє вже за допомогою не боярської аристократії, а військово-служивого класу, сформованого державо< /p>