Історія – то страшна штука. Особливо історія XX століття. Чого тільки не пережив наш народ за цей час – революції, війни, голодомор, братовбивство…
Хочу розповісти про свою родину, бо історія нашої країни майже цілком вмістилася в історії нашого роду. Чому? Зараз зрозумієте.
Найперше хочу сказати, що в нашій родині упродовж багатьох років навчилися, я вважаю, найголовнішого – толерантності. Інакше жити разом ми просто не змогли б. І є для цього причини.
Дід моєї матері був козаком, вірив у Бога і служив цареві, загинув у громадянську
Як звільнилася, то прийшла до своєї сестри, так вони і жили разом. Мама пам’ятає свою двоюрідну бабусю, вона була тихою, скромною, лагідною жінкою.
Дід мого батька був революціонером, свято вірив в ідеали революції, воював на боці червоних у громадянську. Син його, тобто мій рідний дід, став льотчиком, воював, дослужився до майора авіації, мав численні нагороди. Його рідний брат під час
А сестра стала хірургом і під час війни врятувала життя багатьом пораненим.
Як складно все переплелося… Є в нашій родині священики й науковці, робітники й військові, навіть один актор є, щоправда, місцевого театру. Та найголовніше, що в нас є – це взаєморозуміння. І ще – ми бережемо пам’ять про історію нашої родини, не замовчуємо її. Бо як склалося, так склалося. Тяжкі були часи.
Хтось обирав один шлях, хтось – інший. Та всі ми люди і маємо зі свого життя якусь науку. Часи змінюються, то що ж тепер – не поважати своїх рідних? Історія має чогось навчити. А історія нашої родини навчила нас з повагою ставитися до різних поглядів на життя і, попри все, поважати одне одного і жити разом.
Ми стали мудрішими. Тож висять на стіні поряд фотографії наших родичів: залихвацького козака із шаблею, майора авіації, прабабусі в чернечому одязі, священика, лікарки і багато-багато інших. Бо то ж наші рідні, наша історія, то – святе…
(2 votes, average: 3.00 out of 5)