У справах служби головний герой твору Лермонтова, Печорін, опинився в П’ятигорську, кавказькому курортному містечку. При першій же зустрічі з містом Печорин виділив три групи, на які поділялося населення містечка. До першої групи належали сімейства степових поміщиків. Про це можна було здогадатися по їх зовнішності і занять.
До другої групи належали місцеві дами – дружини влади. Це типові представниці провінції, яким ні в чому не хочеться відставати від столичних дам. Вони мають чимало обажателей, які щорічно змінюються новими.
І
Зовні ці молоді франти – порядні люди і виглядають пристойно. Але під привабливою зовнішністю ховаються інтригани і лицеміри, підлабузники і хвальки. Це духовно зубожілі люди. Вони не вміють бачити “просто прекрасне”, ці люди шукають незвичайне, підкоряючись моді.
Все їхнє життя протікає одноманітно, все повторюється з дня у день. Такий спосіб життя будь-якого світського суспільства, будь то в Петербурзі або в іншому російському місті того часу.
Печорін також належить до таких людей, але він стоїть вище навколишнього дворянського середовища. Він розумний, освічений чоловік не знайшов застосування своїм здібностям. Йому остогидли всі світські звичаї, він прагне до бурхливого життя.
Але і потрапивши до П’ятигорська, він зустрічає тут ті самі порядки, що і в столиці. Він бачить, що на Кавказі життя котиться по тій же колії. І тому в ньому назріває відраза до тих людей, серед яких він змушений перебувати. Він зло висміює моральне убозтво “водяний молоді”, хоча і не розуміє, для чого він цього добивається. І взагалі, Печорін – людина повний протиріч. Суперечливість його проявляється навіть у зовнішності і, тим більше, в його характері, у відносинах з людьми. Тому у нього багато ворогів.
Я підійшла до того, що Печорін, як і Онєгін втратив себе, задихнувся у світському обивательському суспільстві.
Так само, як і його “старший брат” Онєгін, він намагався вирватися з цього замкнутого кола. Не втрачаючи віри в свої сили, Печорін намагався знайти себе в літературі, науці, в будь-якій іншій роботі, але поступово йому це набридло, потім настало охолодження, байдужість до життя. Багато розумні люди того часу з цієї ж причини не могли застосувати свої знання на користь людям.
Порівнюючи Печоріна з героями творів письменників того століття: Пушкіна, Грибоєдова, Гоголя, Толстого, я переконалася, що майже всіх передових письменників того періоду хвилювала ця соціальна тема: герой свого часу і його взаємини з суспільством.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)