“Зимові дерева”. Цю книгу було видано в 1970 році в Брюсселі. Її автором був Василь Семенович Стус.
Вираз “книги мають свою долю” належав ще давнім римлянам. Вже тоді люди знали, що чималу роль у долі літературного твору відіграють певні зовнішні обставини, які зрештою і формують подальше його існування, а якоюсь мірою і долю автора твору.
Василь Семенович Стус – найяскравіший представник епохи бурхливих шістдесятих, застійних сімдесятих, незрозумілих вісімдесятих. Саме так: аж три епохи пройшов поет, щоб трагічно загинути
Та все це лише припущення. Ми говоримо все ж таки про долю книг…
“Зимові дерева” – перша збірка Василя Стуса, яку прочитали шанувальники його таланту. Поет довго йшов до свого читача, особливо на власній батьківщині. І доля збірки “Зимові дерева” може вважатися
Можна навіть зауважити, що поезія Стуса пройшла повз переважну більшість читацького загалу, і це треба вважати долею як самих книг, так і їхнього автора.
Що нам лишається від чималої кількості Стусових поезій, а також його есеїстики, критичних статей, суто наукових робіт? Кілька текстів у хрестоматіях, скупа біографічна довідка і безкінечна пошана, яку ми з такою щирістю даруємо авторові, якого власне не знаємо й не хочемо знати. І це при тому, що йдеться далеко не про пересічне явище в українській поезії. Стус підніс поетичне слово на нову висоту, надав йому сучасного звучання, засвоїв уроки світової, передусім європейської поезії XX століття. Цей список можна продовжувати довго. Але книги найсучаснішого з українських поетів досі блукають негостинними світами в пошуках свого читача.
Де ви скнієте нині, Стусові “Зимові дерева”?