Підтримайте або спростуйте думку: “Ідеали козацтва не мають строків давності”

Особливе місце в системі національних цінностей українського народу посідає козацтво. Можна навіть сказати, чільне місце, і це не буде перебільшенням, тому що коли ми говоримо слово “козак”, то розуміємо під цим словом цілу низку позитивних якостей людської натури. Це смілива, вольова, розумна, кмітлива, весела, національно свідома людина. Це справжній друг, військовий побратим, борець зі злом і несправедливістю, з ворогами й рабством. Це лицар у стосунках із жінкою і люблячий син, що піклується й поважає своїх батьків.

Перелік достоїнств

козака можна продовжувати й продовжувати. Тому й не дивно, що про цих людей – козаків – з гордістю й захопленням говорив український народ, складав про них пісні й легенди, думи й перекази, так само як згадували й оспівували справжніх синів своєї землі всі без винятку майстри художнього слова. Ба, навіть іноземці із захватом й повагою говорили про цих веселих і хоробрих людей, як, наприклад, французький історик Боплан. І хоч колись Василь Стус із болем і писав, що вже “сто років як сконала Січ”, виражаючи цими словами думку про відсутність справжніх лицарів України в наш час, але мені здається, що ідеали
козацтва продовжують жити й розвиватися в лоні української нації, тому що вони близькі духові нашого народу, тому що вони гуманні й високі.

Свідченням цьому безліч творів усної народної творчості й художньої літератури.

Ідеали козацького лицарства – побратимство, мужність, готовність до захисту своєї Батьківщини – виступають центральними образами багатьох народних дум і переказів. Згадаймо “Пісню про Байду”, “Думу про козака Голоту”, у яких оспівуються захисники народу – сміливі, відчайдушні козаки, які не бояться “ні огня, ні меча, ні третього болота”. Героїзм козаків у боротьбі за свій край підноситься в прекрасних творах, складених народними співцями – кобзарями, “Думі про Самійла Кішку”, пісні “Ой Морозе, Морозенку” та інших.

Як відомо, народну любов і шану не купиш і не вкрадеш, її можна лише заслужити ратними подвигами й справами, що й робили козаки.

Українські письменники продовжували добрі народні традиції у возвеличенні слави козацтва, в осмисленні ролі й місця січового, побратимства в історії української нації.

Так, І. Котляревський у поемі “Енеїда” показав світу бунтівний дух і веселу вдачу козаків. Вони, щоправда, зображені під “псевдонімами” олімпійців і богів, але в тому, гадаю, є й частка істини: козаки були подібні до богів у своїй рішучості й діях, що інколи були під силу лише небожителям.

Козацька тематика стала однією з головних у творчості Великого Кобзаря – Тараса Григоровича Шевченка. Його твори “Гайдамаки”, “Іван Підкова”, “Тарасова ніч”, “Гамалія” – це спроби пізнати дух козацтва, оцінити позитивні й негативні сторони такого явища, як українське козацтво. А ще – це спроби повернути українцям у серця дух козацтва. І хоч інколи поет не без болю приходить до висновків, що й серед козаків траплялися “недобрі” люди, але історичну роль і важливість діяльності січового товариства в цілому для долі України Шевченко вважає надзвичайними. Кобзар своїми творами доводив, що козаки – це лицарі віри й нації. Наприклад, у поемі “Гамалія” він показує мужність і волелюбність козаків.

Відтворюючи образи запорожців, які вирушають у бій, щоб визволити з неволі побратимів, поет називає їх “соколятами”, “орлятами”. Та найсильніше пафос схвалення січового побратимства переданий у гуртовій величальній пісні ватажку Гамалії:

Слава тобі, Гамаліє,

На ввесь світ великий,

На ввесь світ великий,

На всю Україну,

Що не дав ти товариству

Згинуть на чужині!

Сучасник Т. Шевченка Пантелеймон Куліш також неодноразово звертався до козацької теми. В історичному романі “Чорна рада” письменник здійснив спробу неупередженого погляду на діяння козаків. Із жалем і розпачем він розповідає про те, як незлагода в лавах січового братства призводить до краху багатьох позитивних ідей. Жадоба влади, грошей, підлість і зрада – ті негативні явища, які, на думку П. Куліша, підривали козацькі ідеали.

Хоча в той же час письменник зображає цілу галерею яскравих образів справжніх українських лицарів, які наділені такими чеснотами, як правдивість, чесність, сміливість, вірність народу тощо.

Багато творів, присвячених козацтву, з’являлося й у XX столітті. Сучасні письменники вже дещо по-іншому дивляться на козаків, на їхню роль і місце в історії українського народу. Так і повинно бути, адже пройшли століття від того часу, а ретроспектива набагато краще показує, що було добре, а що негативне в козацтві.

Але навіть після сотень років не зникає захват українців перед життям та ідеалами козаків. Це засвідчують твори Богдана Лепкого й Ліни Костенко, Василя Стуса й Павла Загребельного. Кожен із митців без прикрас, об’єктивно намагається зобразити козаків, їхніх ватажків, історичні події та ін. І що ж? Об’єктивний погляд так само не може заперечити того кращого, що було в характерах січовиків, не владний перекреслити він і важливої історичної місії козацької вольниці.

А тому нам, українцям, лишається одне, – захоплюючись козацтвом, прагнути в самих собі виховувати й укорінювати ті ідеали, якими жили наші попередники, бо лише грунтуючись на них, наша нація, наша держава матиме перспективи на майбутнє. Тож, дійсно, ідеали козацтва не мають строку давності, бо це ідеали порядності, відданості й патріотизму.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Підтримайте або спростуйте думку: “Ідеали козацтва не мають строків давності”