Справжнього поета можна порівняти з натягнутою струною на скрипці буття. Дотик – і заспіває, заплаче душа поета. А людям залишаються вірші…
Генріх Гейне стояв біля витоків романтизму, був його фундатором разом із Байроном, Міцкевичем, Пушкіним, Шевченко. У кожного з цих поетів була своя книга, що принесла світову славу. Для Гейне це була збірка поезій “Книга пісень”. До збірки увійшли вірші, створені протягом 1816-1827 років.
Переважна їх більшість написана в дусі народних пісень, про що і свідчить назва.
“Книга пісень”
Сімнадцятирічним юнаком Гейне закохується у доньку свого багатого дядька Амалію. Але горда дівчина не звертала уваги на юного кузена, не бачила в ньому і поета. Юнак страждає, віршує, серце його шалено б’ється, і на світ з’являється шедевр світової лірики, який потім ввійшов до “Ліричного інтермецо”:
Самотній кедр на стромині
В північній стоїть стороні,
І кригою й снігом укритий,
Дрімає
І бачить він сон про пальму,
Що десь у південній землі
Сумує в німій самотині
На спаленій сонцем землі.
(пер. Л. Первомайського)
Саме цей вірш можна розглянути як зразок романтичної поезії. Через образи природи автор передає свої почуття. Ніколи не зустрітися кедру і пальмі, ніколи не бути поету зі своєю коханою. Коли я вперше почув цей вірш, мені пригадалася російська пісня, яку дуже любить і часто співає моя бабуся:
Но нельзя рябине к дубу перебраться,
Знать, судьба такая – век одной качаться…
А через сім років Генріх закохується в молодшу сестру Амалії – Терезу. Але й ця дівчина не відповіла поету взаємністю. І знову – нещасне кохання, душевні страждання і – нові вірші, які пізніше увійдуть до циклу “Знову на батьківщині”. Взагалі, нещасне кохання – не новина для поетів, але твори Гейне відрізняються тим, що в них простежується не тільки душевний біль, але й соціальний протест – ніколи б багатий дядько Соломон не погодився на шлюб своєї доньки з бідним небожем.
Поет страждає від невизнання себе як особистості. Він значно краще почувається серед простих, щирих людей, ніж серед “золотої молоді”.
Гейне, як і всі поети, страждає від своєї самотності, але його ліричний герой не мовчазний і не покірний. Гейнівський герой не хоче миритися з дійсністю, його не приваблює зустріч з коханою на небесах, він хоче простого людського щастя на землі.
Особливістю збірки “Книга пісень” можна вважати і пейзажні замальовки, де природа виступає як жива істота: разом з героєм вона сумує і радіє.
Чому троянди, немов неживі,
Кохана, скажи мені?
Чому, скажи, в зеленій, траві
Фіалки такі мовчазні?
Віршам Гейне властиві глибока задушевність, щирість, прозорість і простота. Але романтична відвертість не завжди знаходить розуміння, нерідко вона викликає сміх. Ліричний герой найромантичнішої збірки “Книги пісень” іноді сам не розуміє, “де кінчається небо і починається іронія”
Знову, наче в лабіринті,
Думи сплутані снуються,
І з закоханого дурня
У кущах птахи сміються.
Ось такий він, ліричний герой збірки “Книга пісень”.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)