Ким я буду? (Твір-роздум)

Моя мама працює вчителькою української мови і літератури. Всі свої сили, вона віддає учням. А їх у неї дуже багато: середні класи, старші. А вдома – ми.

Я і сестра завжди з гордістю кажемо, що наша мама – вчителька. Адже її знають усі: вчителі різних шкіл, батьки учнів, навіть учні з сусідньої школи. І кожен з них каже про маму тільки добрі і теплі слова. Коли ми йдемо вулицею, мама весь час із кимось вітається, зупиняється поговорити, розпитує про щось, дає поради. І весь час лагідно посміхається.

Як ми нею пишаємося і любимо її!

Щовечора

вона ретельно готується до уроків, щось пише у товсті зошити. Вона тихенько шелестить сторінками різних книжок, а ми вже засинаємо.

Мені здається, що це найкраща в світі професія. Мама розповідає, що багато з її учнів стали вчителями. Вони часто телефонують мамі і дякують за те, вона їх навчала.

Я теж мрію стати вчителькою. Мені хочеться теж готуватися до уроків, читати цікаві книжки, виховувати учнів. Я буду дуже уважною до дітей і трохи строгою.

Але для цього потрібно вчитися самій, щоб потім передати знання іншим. Зараз дуже часто мої подруги говорять, що бути вчителькою – це не модно. Але я з ними не згодна.

Бо

це дуже важлива і потрібна професія. На землі завжди будуть народжуватися діти, і їм завжди потрібні будуть учителі.

У нашому підручнику є дуже гарний вірш про вчительку. Коли у моєї мами був день народження, я вивчила цей вірш для своєї матусі.

Знов щебече юнь і цвіте трава,

Пізнаю тебе в постаті несхилій.

Вчителько моя, зоре світова,

Раднице моя

На Вкраїні милій!

(А. Малишко)


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.50 out of 5)

Ким я буду? (Твір-роздум)