Моя мама працює вчителькою української мови і літератури. Всі свої сили, вона віддає учням. А їх у неї дуже багато: середні класи, старші. А вдома – ми.
Я і сестра завжди з гордістю кажемо, що наша мама – вчителька. Адже її знають усі: вчителі різних шкіл, батьки учнів, навіть учні з сусідньої школи. І кожен з них каже про маму тільки добрі і теплі слова. Коли ми йдемо вулицею, мама весь час із кимось вітається, зупиняється поговорити, розпитує про щось, дає поради. І весь час лагідно посміхається.
Як ми нею пишаємося і любимо її!
Щовечора
Мені здається, що це найкраща в світі професія. Мама розповідає, що багато з її учнів стали вчителями. Вони часто телефонують мамі і дякують за те, вона їх навчала.
Я теж мрію стати вчителькою. Мені хочеться теж готуватися до уроків, читати цікаві книжки, виховувати учнів. Я буду дуже уважною до дітей і трохи строгою.
Але для цього потрібно вчитися самій, щоб потім передати знання іншим. Зараз дуже часто мої подруги говорять, що бути вчителькою – це не модно. Але я з ними не згодна.
Бо
У нашому підручнику є дуже гарний вірш про вчительку. Коли у моєї мами був день народження, я вивчила цей вірш для своєї матусі.
Знов щебече юнь і цвіте трава,
Пізнаю тебе в постаті несхилій.
Вчителько моя, зоре світова,
Раднице моя
На Вкраїні милій!
(А. Малишко)
(2 votes, average: 4.50 out of 5)