КИБАЛЬЧИЧ НАДІЯ (псевд. і крипт. – Наталка-Полтавка, Н. Симонівна, М. К, Н. К. та ін.; вересень 1857, с. Заріг, тепер Оржицького р-ну Полтавської обл. – 04.12.1918, м. Лубни, тепер Полтавської обл.) – письменниця.
Дочка українського етнографа й фольклориста Номиса (М. Т. Симонова) і мати поетки Н. К. Кибальчич. Племінниця Ганни Барвінок і В. М. Білозерського.
Освіту здобула в Лубенській гімназії. В 70-х роках одружилася з волинським поміщиком К. Кибальчичем, однак невдовзі шлюб розпався, і вона залишилася з маленькою дочкою. З цього часу й до останніх
Померла в цілковитій самотині, забута рідними та близькими.
Початок активної творчої діяльності припадає на 90-ті роки XIX ст. Друкувала в журналах “Літературно-науковий вістник”, “Зоря”, “Дзвінок”, “Молода Україна”, альманахах “Багаття”, “З потоку життя” оповідання, нариси та п’єси: “Драма у хаті” (1892), “Баба Яга” (1893), “Баба Калиниха” (1894),__ “Самовродок” (1897), “Зустріч” (1898), “Його право”, “Останній раз” (обидва 1899), “Кому яке діло” (1900). Малій прозі Н. Кибальчич притаманні особлива увага до психологічних проблем
Створила драматичний етюд “Генеральна репетиція” (1901) та мелодраматичну п’єсу “Катерина Чайківна” (1897), яка здобула першу премію на конкурсі, проведеному Руським народним театром у Львові.
Н. Кибальчич залишила цікаві й цінні спогади про Т. Шевченка, написані головним чином на основі розповідей її матері. Вони друкувалися в “Киевской старіше” (1887), журналах “Зоря” (Львів, 1892). Листувалася з І. Я. Франком, якому належать кілька прихильних відгуків про творчість письменниці.
Літ.: Маковей О. Новини нашої літератури // Літ.-наук. вісн. 1898. Т. 2; Стеллецький Г. Н. М. Кибальчич (Наталка-Полтавка) // Наше минуле. 1919. № 1-2; Капельгородський П. На Лубенському літературному гробовищі 11 Життя й революція. 1928. № 10; Ротач П. Матеріали до українського біографічного словника.
Літературна Полтавщина // Архіви України. 1965. № 6.
С. Денисюк
(1 votes, average: 5.00 out of 5)