Кто даст главе моей воду, И очесем моим источник слез, И плачуся и день, И нощь о побиенных… Иеремии глава 9, стих 1 За горами гори, хмарою повиті,
Засіяні горем, кровію политі. Споконвіку Прометея Там орел карає,
Що день божий добрі ребра Й серце розбиває. Розбиває, та не вип’є Живущої крові, – Воно знову оживає І сміється знову. Не вмирає душа наша,
Не вмирає воля. І неситий не виоре На дні моря поле.
Не скує душі, живої І слова живого. Не понесе слави Бога, Великого Бога.
Приспана горем, заснула правда, навкруги панує зло. Але
Огненне море! Слава! Слава!
Хортам, і гончим, і псарям, І нашим батюшкам-царям Слава! І вам слава, сині гори, Кригою окуті. І вам, лицарі великі,
Богом не забуті. Борітеся – поборете, Вам Бог помагає!
Українців поет порівнює з кавказькими горцями, які мають хоч відносну свободу. Ми ж тільки маємо тюрми та каторги. Од молдаванина до фінна На всіх язиках все мовчить, Бо благоденствує!
Церква
Він співчуває другові.
Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло): У символічному образі Прометея поет показав незламну волелюбність народів, а в образі орла – ненаситний імперський режим, що прагне все поглинути. Поет страждає горем не тільки свого народу, але й усіх поневолених народів. Це узагальнення втілюється в слові “наша” (“душа наша”). Поема викриває загарбницьку політику царату.
За жанром це сатирична поема з елементами лірики та героїки.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)