Календарно-обрядова поезія – цикл фольклорних пісенних творів, зміст і виконання яких з доісторичної давнини пов’язані з річним народним відліком часу – народним обрядовим календарем. Первісно цей календар формувався у зв’язку з циклічними змінами у природі, з річним колом сонця, його поворотом на зиму і на літо, з весняним пробудженням та осіннім завмиранням природи. Пращури слов’ян відповідно до цих змін дали назви місяцям (вони в основному збереглися в українців, поляків, чехів та ін. народів) та узгоджували з ними свою циклічну,
Жанрова структура їх має тверду загальноукраїнську основу на всьому етнічному просторі, хоч трапляються регіональні варіанти. Християнство адаптувало старий світогляд народу разом, з давніми язичницькими обрядами, календарем. Століттями в обрядових традиціях доби християнства відображалося “двоевір’я”, відбувалася своєрідна дифузія, поступові нові нашарування в К.-о. п. християнських мотивів, що яскраво про себе заявило в колядках і щедрівках, які за язичницьким народним календарем належали до весняного новоріччя, а за християнським – до зимового, різдвяного циклу. Язичницька основа К.-о. п. пройшла складну трансформацію, без розуміння якої неможливо тлумачити її зміст.
Це передовсім стосується творів весняно-літнього циклу – гаївок, веснянок, русальних, купальських пісень, які найпізніше і найслабше поєдналися з календарем християнських свят та обрядів, а тому найменше збереглися.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)