Кайдаші безсмертні. Минають роки, десятиліття… Вже більше ста років, як вийшли ці персонажі з-під пера талановитого українського майстра художнього слова І. С. Нечуй-Левицького і помандрували світом.
Епоха змінює епоху, з’являються нові наукові відкриття, оновлюється навколишній світ, а вони – Кайдаші – такі ж, к і тоді, в добу пореформеної дійсності 70-х років XIX століття. Нібито тільки-тільки вийшли до нас із чепурної просторої хати, що в селі Семигори завжди славилися сварками, бійками, гризнею, дріб’язковістю між членами родини.
І
І сваряться батьки з дітьми… Але ж це не ХІХ-й, а ХХІ-й вік! Лайлива мова, грубі викрики лунають не з убогих хат, а з престижних котеджів, де аж ніяк не панують злидні, де не потрібно битися за “твоє” і “моє”, бо всього вдосталь, немає майнової нерівності, немає соціальних проблем.
Виникає
Слово духовність споріднене із словами дух, душа, душевність. Людина мусить пам’ятати Боже вчення про спасіння душі, прислухатися до голосу свого сумління, жити за Господніми заповідями, плекати в собі кращі моральні якості, і тоді такому явищу, як кайдашизм, не буде місця в нашому житті.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)