Іван Тарба Поезії

Іван Тарба Поезії Перекладач: Анатолій Глущак Джерело: З книги: Автографи: Книга перекладів А. С. Глущака/ Передм.

Д. В. Павличко; Худож. Н. А. Дехтяр – Одеса: Маяк, 1988.- 232 с. ISBN 5-7760-0115-3 Зернина

Спокон віків – землі вона рідня, Немов земля – стосила і єдина. Підвалина життя, оздоба дня – Пшенична неприкметлива зернина, Коли і де знайшлось оте зерно?

Коли і де посіялось уперше? Щоб нині нам світилося воно, За сто віків історії не вмерши.

Людина є прасівачем зерна, В якого вічні виявились крила. Не з ласки бога, а в трудах вона

Своє

безсмертя колоском відкрила. Зерно, зерно – зачин моїх пісень! Зелене вруно вірша – з твого поля. Люблю тебе, мов золотий огень І як Вітчизни щедрої роздолля.

Хвала зерну, яке лягло в засів, Хвала зерну, що сперлось на коріння, Хвала зерну, що в масі колосків Урівноважує земне тяжіння!

Поля ячменю, жита і пшениць – На суходолі море рукотворне. Тут наша праця, хлібодарська міць Вливаються у зерна необорно.

В осіннім кукурудзянім строю, Чи то в Абхазії, чи то на Україні, Такий щасливий з друзями стою:

Бо мрії в нас, мов засіки, – єдині. Бо в кожній хаті є щедротний стіл, Бо вогнища родинні – мов джерела.

Бо гостям до смаку і хліб, і сіль

Абхазця, росіянина, мегрела. Зернина здавна з’єднує людей На спільнім полі, ще й на спільнім святі. Хто виростив її – завжди знайде І щиру дяку, і нове завзяття!

Мов істина – зернина є свята! Плекаєм ревно щедрі урожаї, Що радують, мов неба чистота,

Яке не сивіє над рідним краєм. Віддавна хлібороби – мудреці В чіткій тисячолітній естафеті. Зернина! – мирний атом у руці.

Пребудьмо сівачами на планеті! Світ одкритий не одному: Пізнавай, живи… Але, Ніби в морі штормовому,

Самотою в ньому – зле. Доля в кожного не схожа: Той – слабкіший, той – міцний. Бути іншим світ не може – Він прекрасний і страшний, І колись казала ненька, Пригортаючи дітей: – Для людини – світ маленький.

І безмежний – для людей!


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Іван Тарба Поезії