Іван Тарба Поезії Перекладач: Анатолій Глущак Джерело: З книги: Автографи: Книга перекладів А. С. Глущака/ Передм.
Д. В. Павличко; Худож. Н. А. Дехтяр – Одеса: Маяк, 1988.- 232 с. ISBN 5-7760-0115-3 Зернина
Спокон віків – землі вона рідня, Немов земля – стосила і єдина. Підвалина життя, оздоба дня – Пшенична неприкметлива зернина, Коли і де знайшлось оте зерно?
Коли і де посіялось уперше? Щоб нині нам світилося воно, За сто віків історії не вмерши.
Людина є прасівачем зерна, В якого вічні виявились крила. Не з ласки бога, а в трудах вона
Своє
Хвала зерну, яке лягло в засів, Хвала зерну, що сперлось на коріння, Хвала зерну, що в масі колосків Урівноважує земне тяжіння!
Поля ячменю, жита і пшениць – На суходолі море рукотворне. Тут наша праця, хлібодарська міць Вливаються у зерна необорно.
В осіннім кукурудзянім строю, Чи то в Абхазії, чи то на Україні, Такий щасливий з друзями стою:
Бо мрії в нас, мов засіки, – єдині. Бо в кожній хаті є щедротний стіл, Бо вогнища родинні – мов джерела.
Абхазця, росіянина, мегрела. Зернина здавна з’єднує людей На спільнім полі, ще й на спільнім святі. Хто виростив її – завжди знайде І щиру дяку, і нове завзяття!
Мов істина – зернина є свята! Плекаєм ревно щедрі урожаї, Що радують, мов неба чистота,
Яке не сивіє над рідним краєм. Віддавна хлібороби – мудреці В чіткій тисячолітній естафеті. Зернина! – мирний атом у руці.
Пребудьмо сівачами на планеті! Світ одкритий не одному: Пізнавай, живи… Але, Ніби в морі штормовому,
Самотою в ньому – зле. Доля в кожного не схожа: Той – слабкіший, той – міцний. Бути іншим світ не може – Він прекрасний і страшний, І колись казала ненька, Пригортаючи дітей: – Для людини – світ маленький.
І безмежний – для людей!