Історія створення п’єси Н. А. Островського “Гроза”

1. Народності творчості Островського. 2. Судьбоносное подорож по Волзі. 3. Загальнонаціональний масштаб трагедії.

4. Значення “Грози” з погляду Добролюбова. “Мир Островського – не наш мир, і до відомого ступеня ми, люди іншої культури, відвідуємо його як чужоземці…

Далеке й незрозуміле життя, що там відбувається… може бути цікавої для нас, як все небачене й нечуване; але сама по собі нецікава той людський різновид, що облюбував собі Островський. Він дав деяке відбиття відомого середовища, певних кварталів російського міста;

але він не піднявся над рівнем специфічного побуту, і людини заслонила для нього купець”, – писав про А. Н. Островському на початку XX століття Ю. И. Айхенвальд. Критик Ю. Лебедєв глибоко не згодний з думкою Айхенвальда.

Він пише: “Його відношення до Островського деспотичнее будь-яких Кабаних. І в ньому, як ні сумно це усвідомлювати, – типовий зразок тої витонченої естетической “висоти”, що наша культура початку XX століття набирало для того, щоб, зовсім відокремившись від національного життя, спочатку духовно, а потім і фізично розтрощити її”. Ця позиція мені набагато ближче, оскільки я вважаю,

що мир Островського може й далекий від естетических висот, але народності його миру художніх героїв з усією правдою життя незаперечна.

П’єси Островського, безперечно, мають величезне загальнонаціональне значення. Він відкрив для читача величезну країну – мир купецтва як центр народного життя в русі, розвитку У період зрілої творчості письменник створює п’єсу “Гроза”, що стала своєрідним аналізом темних і світлих сторін купецького життя. Створенню п’єси передувала поїздка по Верхній Волзі, завдяки чому в пам’яті драматурга ожили дитячі спогади про подорож на батьківщину батька в Кострому.

Враження від поїздки по провінційній Росії Островський заніс у щоденник, і цей щоденник став свідком того, наскільки сильно вразило майбутнього драматурга знайомство з народом і поетичною народною творчістю. Він писав: “З Переяславля починається Меря, земля, рясна горами й водами, і народ і рослий, і гарний, і розумний, і відвертий, і обов’язковий, і вільний розум, і душу нараспашку. Це земляки мої кохані, з якими я, здається, зійдуся добре…

По луговій стороні види чудові: що за села, що за будови, точно як їдеш не по Росії, а по якій-небудь обітованій землі”.

Ці враження не могли просто розчинитися в черзі життєвих подій, вони визрівали в душі драматурга, а коли прийшов час, з’явилася на світло “Гроза”. Про вплив поїздки по Волзі на наступну творчість письменника його друг З. В. Максимов говорив так: “Сильний талантом художник не в змозі був пропустити сприятливу нагоду… Він продовжував спостереження над характерами й світоглядом корінних російських людей, сотнями, що виходили до нього назустріч… Волга дала Островському рясну їжу, указала йому нові теми для драм і комедій і надихнула його на ті з них, які становлять честь і гордість вітчизняної літератури.

З вічових, ніколи вільних, новгородських пригородів повіяло тим перехідним часом, коли важка рука Москви скувала стару волю й наслала воєвод у їжакових рукавицях на довгих загребистих лабетах…

Зовнішньо гарний Торжок, що ревниво оберігав свою новгородську старовину до дивних звичаїв дівочої волі й строгого самітництва замужніх, надихнув Островського на глибоко поетичну “Грозу” із шаловливою Варварою й художественно-изящною Катериной”. Передбачалося, що сюжет “Грози” Островський взяв з життя костромського купецтва. В основу п’єси лягло нашуміле в Костромі в 1859 році справа Кликових.

До початку XX століття кожної з її жителів міг показати місце самогубства Катерини – альтанку над Волгою наприкінці бульвару, а також будинок поруч із церквою Успения, де вона жила. Коли “Гроза” уперше була поставлена на сцені Костромського театру, артисти гримувалися “під Кликових”.

Костромські краєзнавці ретельно вивчили в архіві “Кликовское справа” і прийшли до висновку, що дійсно, саме цю історію використовував Островський при створенні “Грози”. Історія А. П. Кликовой така: її, виховану бабусею в любові й пещенні, веселу й життєрадісну шістнадцятирічну дівчину видали заміж у відлюдну купецьку сім’ю. Ця сім’я складалася з батьків, сина й незаміжньої дочки. Сувора свекруха своїм деспотизмом придушила домашніх, а молоду невістку не тільки змушувала робити всю чорну роботу, але й “їла поедом”.

Молодий Іклів ніяк не захистив дружину від утисків матері.

Через якийсь час молодій жінці зустрілася інша людина, службовець поштової контори Марьин. Обстановка в сім’ї стала ще нестерпніше: підозри, сцени ревнощів здавалися нескінченними. У результаті 10 листопада 1859 року тіло нещасної жінки знайшли у Волзі. Початий судовий процес тривав дуже довго й набрав широкого розголосу й за межами Костромської губернії.

Тому ніхто не сумнівався, що Островський скористався матеріалами цієї справи в “Грозі”.

Однак через кілька десятиліть дослідники творчості Островського абсолютно точно встановили, що п’єса “Гроза” була написана до того, як трагічні події в Костромі мали місце. Ще більш дивним стає факт такого збігу. Це свідчить про те, наскільки проникливий Островський, що зумів угадати конфлікт, що наростав у купецькому житті, між старим і новим укладами життя.

Відомий театральний діяч С. А. Юр’єв точно помітив: “”Грозу” не Островський написав… “Грозу” Волга написала”. Дія п’єси відбувається над великою російською рікою Волгою, з місця, звідки відкривається вид на безмежні простори російської імперії. Автор не випадково вибрав саме це місце дії – у такий спосіб він підкреслив загальнонаціональний масштаб трагедії, що розігралася.

Доля Катерини – доля багатьох російських жінок того часу, відданих заміж за нелюбимого й страждаючих від деспотизму свекрух.

Але вже похитнувся старий домостроївський мир, уже не може нове покоління миритися з дикими законами. Це кризовий стан купецького миру й перебуває в центрі уваги автора, що розглядає дану проблему на прикладі однієї сім’ї. У російській критиці 60-х років “Гроза” породила бурхливу полеміку Для Добролюбова п’єса стала свідченням революційних сил, що зароджуються в Росії, і критик справедливо відзначив нотки, що бунтують, у характері Катерини, які зв’язав з атмосферою кризи російського життя: “У Катерине бачимо ми протест проти кабановских понять про моральність, протест, доведений до кінця, проголошений і під домашнім катуванням і над безоднею, у яку кинулася бідна жінка.

Вона не хоче миритися, не хоче користуватися жалюгідним прозябаньем, що їй дають в обмін за її живу душу…

Какою же отрадною, свіжію життям віє на нас здорова особистість, що знаходить у собі рішучість покінчити із цим гнилим життям будь-що-будь!”