Уперше в Росії жіноча праця для догляду за хворими в госпіталях і лазаретах був використаний при Петрові-1. По його указі в 1715 р. були створені виховні будинки, у яких повинні були служити жінки. Однак, потім залучення жінок для роботи в лікарнях було ськасовано. Роль доглядальниць була відведена відставним солдатам. Жіноча праця в цивільних лікарнях знову почали використовувати в середині 18 століття.
Його здійснювали ‘ баби-сидельници’. У теж час до кінця століття спеціальних сестер для догляду за хворими у світських лікарнях, видимо,
У цьому ж році й у Моськві й Петербурзі при виховних будинках створюються “овдовілі будинки” для піклування незаможних.
В 1814р. за розпорядженням імператриці Марії Федорівни з Петербурзького “овдовілого будинку” на добровільних початках були запрошені й спрямовані в лікарню жінки для “прямого призначення” ходити й дивитися за хворими. Після річного випробування 12 березня 1815р. 16 з 24 удів були наведені до присяги, і імператриця на кожну присвячену вклала особливий знак
Викладання велося по підручнику Х. Оппеля. Це було перше керівництво російською Мовою для спеціальної підготовки персоналу по догляду за хворими, що вийшло у світло в 1822р.
В 1844р. з ініціативи великої княгині Олександри Миколаївни й принцеси Терезії Ольденбургськой у Петербурзі був відкритий світський жалісливий заклад-перша в Росії громада сестер милосердя, що одержала назву < свято-троицськая>.
В 1847р. звання сестер милосердя було привласнено першим 10 женжинам, що получили підготовку до громади. Громада сужествовала на засоби благодійних організацій.
Однак свої вимоги за хворими в Росії пред’явила Кримська Війна 1853-1856гг.
У Петербурзі для догляду за пораненими й хворими не тільки на перев’язних пунктах, але й у військових госпіталях велика княгиня Олена Павлівна(сестра імператора Миколи-1) на свої засоби заснувала й організувала крестовоздвиженськую громаду сестер милосердя для піклування про поранених і хворих війнах. Також вона запропонувала знаменитому хірургові Н. И. Пирогову організувати жіночий догляд за пораненими й хворими на бойовище. Н. И. Пирогов прийняв пропозицію великої княгині. У жовтні 1855р. у Севстополі Н. И. Пирогов для кожної категорії сестер Крестовоздвиженськой громади розробив докладну інструкцію діяльності, однак і від лікарів, особливо від молодих, він вимагав “виконання досвіду сестер”, уважаючи, що сестри “не сліпі виконавиці наказів особи, що тільки що вступили на лікарське поприще”.
Членами громади були жінки різних станів і рівня утворення.
Серед загонів особливе місце займає Е. М. Бакунина. Після кримської війни Е. М. Бакунина прийнялася за створення нової громади сестер милосердя. Але, на жаль, її прагнення, її боротьба проти перетворення громади в релігійний орден, за подальші вдоськоналювання підготовки сестер не принесла успіху.
У неї з’явилося тверде переконання в тім, що в основу таких громад варто покласти не релігійні, а моральні принципи. Неважливо, до якого віросповідання належить сестра, а важливі її суспільні погляди й моральні принципи. Однак із цим не погодилася княгиня Олена Павлівна, і влітку 1860р.
Бакунина назавжди попрощалася із громадою, де вона була сестрою Ігуменею.
Попрощавшись із громадою Бакунина в себе в маєтку, у Тверськой губернії, організувала на власні засоби невелику лікарню для селян.
Російське суспільство Червоного Хреста , що було створено в Петербурзі в 1867р. веде свій початок від сестер милосердя Крестовоздвиженськой громади. Також варто ськазати що всього у воєнних діях працювало 160 сестер, 17 їх їх загинули при виконанні обов’язку.
По іншу лінію фронту в розташуванні англійських військ початку свою шляхетну діяльність англійська сестра милосердя Флоренс Найтингейл ( 1820-1910) , що в усьому світі вважається основоположницею сестриної справи.
Міжнародним комітетом Червоного Хреста в 1912р. заснована медаль Флоренс Найтингейл, що нагороджую сестер, що виявили героїзм у воєнних діях. У роки великої Вітчизняної війни 1941-1945гг. 46 сестер у нашій країні були нагороджені цією медаллю.
Наприкінці 60-х років з’явилися громади сестер милосердя в Одесі, Харкові, Тбілісі. Думки про організацію міжнародної приватної й добровільної допомоги потерпілим на війні, без розходження їхніх звань і національності виникли у швейцарця Анри Дюнана під впливом його діяльності, що вразила, сестер у період Кримської війни.
В 1862 р. він видає “Спогаду про Сольферино” і приймає остаточне рішення про створення міжнародної організації допомоги жертвам війни. В 1863 у Швейцарії був організований постійний Міжнародний комітет допомоги пораненим, перейменований в 1876 у Міжнародний комітет Червоного Хреста. На цій конференції був заснований особливий міжнародний відмітний знак обеспечивающий правовий захист на поле бою: червоний хрест на білому тлі.
Росія приєдналася до Женевської конвенції в 1867р., і тоді ж було створене суспільство піклування про поранених і хворих війнах. З 1871р. жінкам було дозволено працювати в госпіталях і в мирний час. В 1897р.
Російське суспільство Червоного Хреста заснувало в Петербурзі інститут, метою якого була підготовка чоловіків для догляду за пораненими й хворими. Строк навчання в інституті становив 2 роки.
Сестри милосердя зіграли більшу роль у догляді за пораненими й хворими в Червоній Армії й у боротьбі з епідеміями в роки громадянської війни. ДО 1940 забезпеченість середніми медичними кадрами, у порівнянні з 1913р., зросла в 8 разів. В 1942р. починає виходити журнал “Медична сестра”.
У п’ятидесяті роки медичні школи були реорганізовані в медичні училища, створена система середньої фахової освіти.
В 1993 була створена й прийнята філософія сестриної справи.
В 1994р. створена Асоціація Медичних сестер Росії, що приймає участь у роботі Міжнародної Ради сестер.
В 1995р. уперше в Росії Г. М. Перфильева, лідер сестриної справи, ініціатор створення факультету вищого сестриного утворення в Моськовській медичній академії ім. И. М. Сєченова, захистила докторську дисертацію на тему: “Сестрина справа в Росії”
(1 votes, average: 5.00 out of 5)